В Біблії є слова: «Так само й віра – коли не має діл, сама по
собі мертва» (Якова 2:17). Зміст цього твердження є актуальним не тільки
для духовної сфери життя людини, але й для інших, зокрема, соціальної та
політичної. Так уже склалось десятиліттями, що наші політичні діячі чи
люди, які прагнуть реалізувати себе в державній управлінській діяльності
вміють дуже гарно говорити, обіцяти на етапі «досягнення бажаного», а
потім раптово у них «розвивається амнезія обіцяного» та у їхній поведінці
прослідковується домінування власних меркантильно-егоїстичних мотивів
самореалізації. Чому так стається? Невже людина так швидко може
змінитись і стати іншою. Адже така хороша до виборів і зовсім інша – після.
Вочевидь, ні. Усе залежить від її потенційної даності, її сутності, бо за
словами одного з патріотів моєї родини Йосипа Климишина (вбитого НКВС
восени 1950 р.): «Хто білий – не почорніє, а хто чорний – не побіліє». Та й
знову ж таки пригадуються слова з Біблії: «Так кожне добре дерево родить
гарні плоди, а лихе дерево – плоди погані»(Мт.7:17). Отож, реалізуючи свій
вибір того чи іншого кандидата, нам дуже важливо максимально зрозуміти,
якою він є людиною, «якого дерева він плід і які плоди даватиме», якою є
його істинна сутність.
Не маючи досвіду проведення певної агітаційної компанії, бо сфера
моєї діяльності є від цього далекою, все ж хотіла висловити свою позицію на
підтримку хорошої людини, з якою знайома ось уже більше десяти років і
яка захоплює своїм державницьким мислення, своєю господарністю і, що
важливо і актуально, – бажанням і вмінням працювати на благо громади,
людей, кожного зокрема. Мова йде про жителя с.Гнилиць, голову
Новосільської ОТГ та кандидата на посаду Скориківського сільського голови
Тернопільського району, Тернопільської області Стахурського І.В.
Наша перша зустріч відбулась на батьківському хуторі с.Кутиськ
Лановецького району до якого ми спішимо кожного року в час відпустки.
Дарма, що нема комфортних умов: старенька хатина з глиняною долівкою, а
в останні роки відсутність води в криниці та інші побутові незручності.
Однак, є тут те, що надихає, відновлює фізичні та психічні сили на увесь
подальший робочий рік.
Ілля Володимирович завітав до нас тоді вперше, привізши в гості
Кулинич Ганну, свою односельчанку, яка була приятелькою моїх дідуся і
бабці і яка мала заповітну мрію ще перед смертю побувати у нас хуторі. Десь
при зустрічі вона висловила йому таке побажання і він реалізував його. Так і
почалась нова історія людських взаємин, але, відмітьте, вона розпочалась з
простого вчинку добра для іншої людини. Далі ця історія знайшла своє
продовження в ситуації сприяння в наданні мені особисто швидкої медичної
допомоги, в якій виникла необхідність через банальну ситуацію – укус
бджоли і алергічну реакцію, яка могла завершитись доволі несприятливо для
мого життя. Пригадую, як тоді Ілля Володимирович зумів швиденько
організувати і привезти лікаря, подбав про необхідні медикаменти і впродовж тижня ще щоранку «моніторив» мій стан здоров’я. Я, наша родина
для на нього абсолютно чужі люди, ми навіть не належимо до його села, а
отже він не несе за нас певного роду відповідальності взагалі, але у нього
проявилось бажання «чисто по-людськи допомогти».
Ось так «чисто по-людськи» Ілля Володимирович тепер щороку
допомагає нам у доставці води, як також хліба (бо крамницю в с.Кутиськи
закрито і байдуже, що там живуть люди…). Він для нас також надійний
«резервний помічник», якщо прийдеться останні два кілометри до хутора
добиратись з допомогою трактора, оскільки при несприятливих погодніх
умовах, дощах, ґрунтова дорога стає непридатною для їзди легковим авто.
Цього року у нас виникли проблеми з необхідністю ремонту даху, який не
витримав чергового проливного дощу. Особисто лазячи по даху, він справно
вправлявся з роботою. Що казати – майстер на всі руки! І це – правда!!!
Ми познайомились також з сім’єю Іллі Володимировича Стахурського
– милою дружиною, прекрасною господинею Лесею, його глибоко віруючою
тещею – пані Євгенією, чудовими сином Іваном та невісткою Іринкою і
двома внуками. Гарна родина – привітна, доброзичлива і високодуховна. Ми
любувались квітниками біля їхньої хати, майстерним дизайнерським
оформленням подвір’я. До речі, є у Стахурського І.В. ось це «прагнення
прекрасного», бо вся дорога до села озеленена горіхами, черешнями,
калиною, а також квітами чорнобривців. Саме за його задумом і
безпосередньою участю в реалізації було здійснено цю посадку, коли він ще
займав посаду голови сільської ради. До речі, він неодноразово переобирався
односельчанами на цю ж посаду. Гарною є і дорога до села, та й по селі – це
теж результат його діяльності і яким ми користуємось щороку, добираючись
до нашого хутора.
Переконана, в тій мірі ми – люди, в якій уміємо жити для інших,
помножуючи добро та протистоячи злу. На жаль, я, наша родина, не
належимо до територіальної громади Тернопільського району і не можемо
віддати свій голос за Іллю Володимировича Стахурського. Але своєю
позицією чітко декларуємо своє особисте ставлення до нього як до людини.
Тим – заохочуємо інших до формування нового досвіду справжнього
господарського підходу до вирішення проблем територіальних громад крізь
призму людяності, доброзичливості, відповідальності, коли «слова,
проголошені кандидатом реально знаходять підтвердження в кокретних
діях»!!!
Доктор психологічних наук, професор Климишин О.І. з родиною
Підписуйтесь на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ
Долучайтесь до нашої групи у Вайбері
Ми в Instagram
Наша сторінка в facebook
Ми у whatsapp
