У 2011 році у Тернополі була створена Алея зірок для видатних тернополян, які своєю працею та досягненнями прославили наше місто. Щороку там з’являються нові зірки. Тепер їх налічується аж тридцять одна. Такої честі удостоєні:
– Ігор Пелих, Григорій Бурбеза, Василь Ярмуш, Любомира Бойцун, Леся Романчук, Василь Бурма, Степан Галябарда, Борис Демків, Олександр Смик – це журналісти, письменники, поети;
– Ізидор Доскоч, В’ячеслав Хім’як, Богдан Хаварівський, Мирослав Коцюлим, Андрій Підлужний, Михайло Форгель, Анатолій Горчинський, Сергій Притула, Орест Савка – артисти, театральні діячі, освітяни;
– Віра і Дмитро Стецько, Казимир Сікорський, Іван Марчук, Ігор Герета, Євген і Тамара Удіни – мистецтвознавці, художники, скульптори;
– Андрій Пушкар, Олена Підгрушна – спортсмени.
Крім того, на згаданій алеї установлені безіменні зірки: волонтерська, воїнів АТО, добровольців АТО, до 150-річчя Всеукраїнського товариства імені Тараса Шевченка, з нагоди 30-річчя громадської організації товариства «Вертеп», медичної спільноти Тернополя.
Як бачите, серед зіркових тернополян найбільше бійців ідеологічного фронту. Деякі з них засвітилися ще в радянські часи, коли обіймали керівні посади, були удостоєні почесних звань і членства в Комуністичній партії Радянського Союзу (КПРС). Допускаю, що у творчих біографіях окремих таких старожилів можна знайти сліди співробітництва з органами радянського КДБ. До речі, в ті часи значна частина радянської інтелігенції працювала на органи державної безпеки. Комуністи мали обов’язок і без вербування доносити на так званих ворогів народу – але в партійні органи.
Чи було перебування в лавах КПРС видатним досягненням і чи варто прославляти колишніх комуністів?
Один із засновників Національної академії наук України Володимир Вернадський ще в 1939 році записав у своєму щоденнику: «Усі покидьки йдуть у партію». Йшлося про Всесоюзну Комуністичну партію більшовиків, потім перейменовану в КПРС. Нині з таким висновком готові погодитися не всі українці. Передовсім – колишні активні комуністи та їхні нащадки. Вони досі вважають, що згодом КПРС поповнилася порядними людьми і ця політична сила перетворилася на розум, честь і совість тодішньої епохи. Проте їхні переконання суперечать положенням Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», прийнято-го 9 квітня 2015 року. Вказаним законом комуністична влада в Україні 1917-1991 років визнана злочинною і прирівняна до гітлерівської. Однак окремі колишні комуністи досі залишаються в зеніті слави.
Автор не має наміру ставити під сумнів професійні успіхи зіркових тернополян, але вважає, що їх треба оцінювати через призму моралі. Що не кажіть, а моральні критерії таки важливіші.
Дивна ситуація склалася у Старому парку Тернополя, де розташована Алея слави. Там на гранітних постаментах установлені погруддя Анатолія Живова, Григорія Танцорова й інших російських вояків, які загинули в боях за Тернопіль. Вони визнані почесними громадянами нашого «файного» міста, на їх честь тут названі вулиці. Це виглядає трохи нелогічно.
Для галичан як німці, так і росіяни під час Другої Світової війни були окупантами, а не визволителями. Комуністична влада у ставленні до нашого місцевого населення нічим не була кращою від гітлерівської. З того часу минуло понад 75 років. Проте одних ми чомусь досі славимо, а інших вважаємо ворогами?
Порушені в цій статті питання адресовані також місцевій владі, яка вважає себе дуже патріотичною.
Орест ЗВАРИЧ.
Підписуйтесь на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ
Долучайтесь до нашої групи у Вайбері
Ми в Instagram
Наша сторінка в facebook
Ми у whatsapp
