Шок, втома, злість, лють, безсилля. Потім, здавалося б, прийняття. Але знову роздратування, агресія, сльози. По якому колу ви проходите ці почуття? Чому вони виникають і як допомогти нервовій системі? 
Шок
Слово війна і реальність війни — це вже шокова травма для людини. Вона виникає, коли життю загрожує певна небезпека.
Пригадаймо біологію. Нервова система поділяється на симпатичну і парасимпатичну. Перша відповідає за процеси збудження, друга — за уповільнення, зменшення швидкості.
У стані шоку парасимпатична система майже відключається: психіці треба обробляти великі обсяги інформації, бути напоготові і максимально мобілізованою. У дію вступають адреналін та кортизол, які максимально активізують нервову систему. Згадаймо себе у перші 5-6 днів війни: ми могли практично не їсти і не спати. Зрештою організм виснажується, і ми починаємо автоматично запускати процеси парасимпатичної системи. Так ми переходимо до втоми.
Втома
Це друга фаза шокової травми. Тіло і мозок потребують відпочинку, але ми вперто намагаємося боротись проти цих сигналів — витрачаючи на спротив ще більше ресурсів.
На цьому етапі важливо віддаватись втомі: спати, відпочивати, їсти. Не лякайтесь, якщо ви нічого не відчуваєте: ані злості, ані болю. Це також норма. Кортизол виступає у якості природного анестетика, блокуючі всі відчуття.
Умови війни вимагають виробляти кортизол і адреналін. Наша задача — допомагати штучно стимулювати парасимпатичну систему. Дбайте про комфорт тіла: кутайтеся в тепле, обіймайте подушку, спіть у позі ембріона.
Провина
От, ви переїхали в безпечне місце — але легше не стало: нас з’їдають сором і провина. Почуття тим глобальніші, чим ми далі від епіцентру подій. Львів’яни відчувають провину перед жителями Харкова; ті, хто за кордоном, — перед львів’янами (і тими, хто у Харкові).
У стані умовної чи повної безпеки шокова травма переходить у другу стадію, парасимпатична система працює відносно справно, почуття не анестезовані кортизолом, з’являється доступ до емоцій.
Погана новина — ви нічого з цим не зробите. Хороша — ви маєте ресурс. Використовуйте його як соціальне пальне. Ви можете робити більше ніж ті, хто думають про виживання. Підтримуйте, займайтеся волонтерством, будьте корисними у тому, в чому сильні.
Злість і безсилля
Вони діють у парі. Дика жорстокість, яку ми спостерігаємо хто з вікна, а хто з екрана смартфона, викликає злість у різній градації: обурення, роздратування, гнів, лють, стан афекту. Це породжує відчуття безсилля. Весь пласт напруги та агресії природно кудись має подітись.
Що ми робимо? Шукаємо винних. Оскільки ми не маємо можливості висловити лють агресору напряму, під гарячу руку попадають ті, хто виїхав і знаходиться у безпеці, хто тікає в бомбосховище при кожній повітряній тривозі або, навпаки, не йде в укриття.
Що робити? Усвідомлювати злість і частіше собі нагадувати, проти кого в реальності ми захищаємося. Ми ненавидимо НЕ одне одного.
Злість вивільняє велику кількість енергії. Головна задача — вчасно помітити і направити сили на корисне: плести маскувальні сітки, робити канапки, створювати дизайни для ЗМІ або захищати країну зі зброєю в руках. Кожному своє.
Ці почуття можуть (і будуть) змінюватися по колу, але з кожним із них ми наближаємося до прийняття дійсності.
