Згодом вся її краса вичерпалася, але сліпий чоловік, звичайно, не бачив цього і продовжував любити свою дружину так само сильно, як вона любила його…
Незабаром вона померла… Провівши всі необхідні ритуали, він вирішив залишити місто назавжди.
– Як ти зможеш ходити без сторонньої допомоги? Адже весь цей час ти справлявся завдяки своїй дружині, – пролунав голос перехожого.
– Я не сліпий, – відповів чоловік. Я лише вдавав, що не бачу. Якби вона знала, що я можу бачити її обличчя, то це поранило б її набагато більше, ніж хвороба. Вона була гарною дружиною і я хотів зберегти її щастя.
Мораль: Іноді, нам краще бути сліпими і не помічати недоліки інших. Це і є краса людських взаємин. Кожен у цьому світі має свою унікальну мету, яка робить його важливим. Ніколи не дивіться на когось зверхньо
