8 років війни, що триває три століття, показали, що жодні конвенції, жодні угоди чи домовленості ніколи не стримають pociю. pociя розуміє тільки силу, pociя не наважується напасти лише на того, хто сильніший.
А значить, на багато років вперед нашим ключовим завданням буде мати сильне військо. І вкрай дивно досі ігнорувати потенціал жінок, які можуть і хочуть служити.
Як українська школа готує дівчат до військової служби?
Коротка відповідь — ніяк.
А довга ось така. Попри активну участь жінок у pociйсько-українській війні з 2014 року, попри поступовий прогрес з правами жінок на військовій службі, врешті, попри смертельну загрозу зі сторони pociї й очевидну потребу мобілізувати усі можливі ресурси, — система освіти досі вважає, що основи військової підготовки потрібні тільки хлопцям, а дівчатам вистачить і основ домедичної допомоги (до якості якої теж величезні питання — хоч комусь на уроці показували турнікет?).
Саме це передбачає навчальна програма предмета “Захист України” (до речі, востаннє оновлена у серпні 2022 року!). Логіка за цим досить прямолінійна — хлопців призвуть в армію, дівчат — ні, то навіщо їм витрачати час на стрільби? Звісно, якщо дуже хочеться, дівчата можуть навчатися по “військовій” програмі — для цього треба “вмотивоване бажання та згода їхніх батьків (опікунів)”.
Втім, звідки візьметься у 15 річної дитини вмотивоване бажання, якщо вона про армію нічого не знає? Слава богу, що є український тікток і ютюб. Але хіба це не завдання школи — дати загальне уявлення про різні професійні сфери, дати базові навички, необхідні усім (а поки pociя існує як державне утворення, військові навички потрібні нам усім), а вже після випуску молодь може ухвалювати інформоване (!) рішення щодо подальшого навчання чи роботи?
Я навіть не буду заглиблюватися у теоретичні роздуми про рівність та права жінок. Насправді все значно простіше.
Чи всі хлопці підпадають під призов чи йдуть на контракт? Ні, далеко не всі. Чи всі хлопці й чоловіки військовозобов’язані? Ні, далеко не всі. Чи кожен чоловік має фізичну підготовку та навички, що роблять його більш придатним для служби в армії, ніж кожна жінка? Ні, ні і ще раз, ні.
То чому ми марнуємо можливість дати дівчатам навички, які можуть знадобитися їм у житті? А якщо у старшій школі вони зрозуміють, що їм цікава військова справа і вирішать стати професійними воячками? І чому ми зараз, під час воєнного стану, втрачаємо ресурс — потенційних майбутніх мотивованих військових?
Мені б дуже хотілося, щоб наша перемога була настільки швидкою й рішучою, що питання загальною готовності суспільства до тривалої війни, яка вимагатиме внеску від кожного і кожної, — стане не на часі. Але чи варто покладатися на це сподівання, формуючи освітню політику, особливо у сфері військової підготовки країни, що воює? Аж ніяк.
І якщо питання про військовий обов’язок і строкову службу для жінок — це окрема складна дискусія (яку, втім, все одно треба рано чи пізно провести), то військова освіта на рівні школи — навіть не може бути предметом обговорень. Бо такі у нас зараз реалії. Такмед потрібен усім. Знайомство зі зброєю потрібне усім. Тактична і стройова підготовка потрібні усім. Принаймні, поки існує pociя.
