– Пане Артеме, доброго дня, – пише вона мені. – Я знаю, що з цим у війську складно, тому хочу спитати, чи не будете ви проти, якщо я скину вам свої нюдси?
– Доброго дня, – відповідаю якомога тактовніше, – я, звісно, люблю всяке красіве, але в мене є, я поки не маю гострої потреби. Та деякі хлопці мого підрозділу належним чином не забезпечені. Можу бути посередником і передати їм, а можете скинути напряму.
– Це по-вашому смішно? – образилась вона.
І забанила.
Добре, що не «пане Антоне». Дякую, що забанила. Інакше не написав би цей пост – з поваги до добрих намірів, хоч куди б не вела дорога, що ними вимощена.
А потім я сів такий і засумував. І так мені прикро стало. Бо я ж реально її образив. Ну да, недосип, через відсутність електрики не випив зранку кави і не поснідав, а готувати на вогні не було часу, бо мусив їхати у справах. Відповідно, як кицька, коли голодна, мав грайливий настрій. Жартики там різні, іронія… сардонічні екскурси в тілі розмови…
Потім приїхав, значить, на позицію, хотів щось їй написати втішне, перепросити, а тоді побачив, що забанила.
Краще б не відповідав, як я це часто роблю. Тепер от думаю: і дівчину образив, і пацанів підвів.
Хоча ділитися з іншими нюдсами, що призначалися особисто тобі – моветон і порушення канону воєнного часу.
Artem Cheh
