Відсутність світла, води, опалення, все можна пережити. Аби тільки без рашки

Поділитися
Майже дві доби в нашому житловому комплексі (ЖК) в Києві не було світла, води, опалення, Інтернету і мобільного зв’язку. Оскільки немає газу, а тільки електро плити, то й готувати ми не могли.
ЖК в нас дуже «молодий», мені здається 80% сімей з маленькими дітьми. І відповідно з маленькими тваринками. У дітей не було ані уроків, ані тренувань, ані гуртків.
Я піднялась на 13 поверх вже стільки разів, шо дупа моя як горіх, але мабуть кокосовий.
І знаєте шо? Ми адаптувалися. Дітки читають і роблять уроки з ліхтариками. Замість освітлення в залі – гірлянда на батарейках. Свічки, суха їжа, яка не псується, запаси води.
Магазини і кав’ярні працювали на генераторах і годують людей. Ніхто не закрився!
Люди згуртувалися і їздили в бювет набирати воду. Ввечері діти бавилися на майданчику, грали в сніжки. А вночі, попри льодяний дощ, комунальники виправляли і ремонтували все, що накоїли ті с***ки.
А на другий день блекауту люди так ломилися на роботу, шо зламали двері метро на Видубичах. Ніякої паніки, всі роблять що мусять робити і навіть більше.
Як воно жити декілька тих кілька днів ніби у 18 сторіччі? Складно, звісно.
Кажуть, що ті дебіли, шо нас обстрілюють, вважають, що таким чином ми будемо згодні домовлятися. А в мене тільки одна думка була всі ці дні: Господи, аби не почали домовлятися!!! Ми були цілковито відрізані від новин і не знали що коїться, але Боже, тільки не йдіть на поступки!
Відсутність світла, води, опалення, все можна пережити. Аби тільки без вас, недоробки.
Без вас всіх – гарних і поганих, тих, хто випускає ракети і віддає наказ їх застосовувати, хто «за мир і щоб не було війни», хто тихо сидить мовчки і поза політикою. Хто в москві або якомусь ще срані сидить в кафе в той час як мами в українських містах не можуть помити дітей і нагодувати теплою їжею. В той час як в реанімації зникає світло, ви падлюки плануєте новорічну відпустку.
Вода, опалення, світло, їжа і їх відсутність – проблема, яку можна вирішити. Ви – прокляття, моральне збочення.
В моєї бабусі були дуже влучні слова, вона казала в деяких випадках «гидую».
Так от я гидую навіть з вами по сусідству жити. Сама думка, що за декілька сот кілометрів є кордон з орками, мене гидить.
Я гиджуся вимовляти слово «росія» і моя дитина гидиться і онуки будуть.
Я гидую, що колись в дитинстві, коли ви приїжджали з єбенів до нас в Запоріжжя купатися в морі і жерти нормальну їжу як не в себе, я заходила з вами в одне море.
Я гидую навіть заради приколу дивитися вашу тупу пропаганду. Я гиджуся навіть ржати з вас, бо ви убогі.
Я ходжу  Києвом – святому місту – і навіть гиджуся уявити, як ми були на крок від того, шоб ви своїми гидотними ногами торкалися бруківки на Подолі!
Словом, сіль вам в очі, камінь на груди! І тьфу три рази в обличчя на захід сонця!
Слава Україні! 🇺🇦
Київ тримається і буде триматися 🇺🇦 Як і Херсон чи Львів, Тернопіль та Суми, Кривий Ріг та Луцьк, Запоріжжя і Харків.
Слава ЗСУ, людям України, і енергетикам, комунальникам, ДСНС, лікарям і поліцейським!”
І тут в мене сльози. Мені пощастило-я народилася в Україні. Я – Українка!
 Валентина Пасічник.

Пісня, від якої і сльози, і посмішка

Совєцький “рай”. Все пригадую. Все пам`ятаю