Запросіть до хати коня “Василя”

На південному заході Тернопільщини, що на території Коропецької об’єднаної громади, у селі Вістря, від старших до молодших передається своєрідне засівання з конем «Василем», яке відбувається в ніч з 13 на 14 січня, на Старий Новий рік, на Святого Василія Великого. До цього давнього обрядового дійства старанно, з цікавістю готуються. Вибирають гарного об’їждженого коня. Вчать його робити кроки по сходах, у клубі заходити до приміщення, бути в ньому, спокійно реагувати на тиху, далі голоснішу музику. Щоби тварина була врівноваженою, підгодовують зерном, цукром. Визначають: хто з парубків буде посівальником, хто віншувальником, хто поводирем коня, хто колядником. Плетуть вінок із гілок туї, калини чи горобини, колосків, паперових квітів, новорічної гірлянди.
13 січня, зранку хлопці чистять, миють коня. Накривають покривалом, на шию дають хомут із дзвіночками, вінок, пов’язують хусткою, на голову – обрукнєрку, як тут кажуть на вуздечку. В цей час колядують, грають музики.
Опівночі, як тільки проб’є 24-та година, хлопці у ошатних народних строях починають водити селом коня «Василя». У Вістрі кажуть: кінь є працьовитим, вірним другом, символом здоров’я, сили, щастя, прибутку.
Коли парубоча громада із конем «Василем» підходить під вікно, де мешкає дівчина, музики починають грати марш. Молода господиня запрошує всіх зайти.
У вишиванці, з торбиною через плече, в якій зерно пшениці чи жита (означає здоров’я, добробут), горіхи (додають сили), цукерки (приносять солодке життя) переступає поріг посівальник. Засіває такими словами:
З Новим Роком йду до хати, щось Вам маю побажати:
Зичу щастя, гаразду, щоб прогнати всю біду!
Зичу урожаю в полі, статку в хаті і в коморі!
Не журби, але забави, не випадку, але слави!
Синьооким Василям, карооким Василинам,
Їхнім сім’ям і родинам! Христос Ся Рождає!
Приходять колядники, поводир заводить коня «Василя». Дівчина, поводир, господар його годують попередньо приготованим сіном, зерном, калачем. Тварину виводять, музики починають грати два танці: вальс, польку або фокстрот. Один із кавалерів запрошує панянку до танцю. Пара кружляє. Музика стихає, дівчина всім дякує і гості виходять, співаючи «Старий Рік минає», або « А на цьому слові бувайте здорові».
Якщо у ватазі є хлопець, якому подобається у цій хаті дівчина, то він, перетанцювавши з нею, веде її на подвір’я, садить на коня «Василя» і разом виїжджають за ворота. Це означає, що дівчина незадовго вийде заміж і покине рідний дім. Всі колядуючи виходять із хати. А парубоча громада йде до інших домівок, де на неї чекають інші дівчата-виданиці. Не минають жодного обійстя. Побутує повір’я: якщо кінь «Василь» у хаті наслідив, то у дівчини, яка тут мешкає, цього року буде весілля.
Вранці засівальники заходять до сільради, організацій, магазинів. Коня «Василя» не заводять. Припинають коло клубу і святкова громада йде до храму. Урочисті Богослужіння у обидвох Вістрянських церквах починаються після того, як хлопці засіють і заколядують у них. Частину коштів, що засіяли, передають на храми. Увечері роблять у клубі забаву.
Молоді уродженки Вістря, які десь вчаться чи працюють, приїжджають на це свято до рідного села, ще й привозять одну або дві колежанки, які прилучаються до давніх народних традицій і з вістрянськими кавалерами охоче вальсують під хвилюючі мелодії сільських музик.
Підготувала провідна методистка обласного методичного центру народної творчості Богдана Сененька.