Івано-Франківськ – моє рідне місто, моя колиска, моя любов

Я народилася вже в Івано-Франківську, тому мені дивно і смішно виглядало, що баба Юстина вперто називає його Станіславом – «Каська їздила до Станіслава й купила собі нову хустку шалінову на Великдень до церкви» або «вуйна Зоська збираєси до Станіслава на базар, щоб попродати яйця й городину й покупуввти дітлахам нові лахи на Різдво»… То воно в неї звучало як «Станіслав», то «Станислав» але було дивно і незвично, так, ніби баба все ще жила в якійсь дрімучій давнині.

Тільки коли я виросла до того, щоб дізнатись про історію свого міста, я, прогулюючись історичною частиною міста, проходячи повз Ратушу, Катедральний собор, площу Ринок, Вічевий майдан та дефілюючи з коліжанками пішохідною Радянською (тепер слава Богу Незалежності) часто думала: який же це Івано-Франківськ – це ж справжнісінький Станіслав (боронь Боже не маючи нічого супроти нашого генія Івана Франка).

Івано-Франківськ – це економічний і культурний центр Прикарпаття, одне з найбільших міст Галичини. У нас немає трамваїв, як у Львові, лише курсують автобуси і «пижики», але ми завжди покладалися на свої ноги, бо так було швидше і зручніше.

Сьогодні згадаємо найцікавіші факти про це місто.

З 1662 до 1772 року і з 1918 до 1939 року мало назву Станиславів, з 1772 до 1918 року — Станіслав. З 1939 року радянською владою було повернуто австрійську назву Станіслав, а 9 листопада 1962 року з нагоди 300-річчя місто було перейменовано у Івано-Франківськ на честь видатного письменника Івана Франка.

Місто відразу будувалося як могутня фортеця. Його територія була оточена спочатку дерев’яними, потім мурованими стінами, а ще земляним валом та широким ровом.

Івано-Франківськ (тодішній Станіславів) був короткий час столицею Західно-Української Народної Республіки.

В Івано-Франківську знаходиться єдиний в Європі шоломоподібний купол Ратуші.

Івано-Франківська Ратуша – це одна з небагатьох ратуш в Україні, збудована в стилі функціоналізм.

Івано-Франківська Ратуша — єдина світська споруда в Україні, яка має позолочений купол.

Центральна частина міста Івано-Франківськ повністю пішохідна.

Площа Ринок є найдавнішою в Івано-Франківську (Станіславові), і є його ровесницею, тобто маємо датувати її 1662 роком. Відомо, що Станіславів виник як фортеця, що спочатку мала форму правильного шестикутника. Так ось, площа Ринок є не лише історичним, а й геометричним центром колишньої фортеці, вона була центром названого шестикутника. У свою чергу в центрі Ринкової площі знаходилась Ратуша – будинок міського самоврядування (магістрату).

Колію через Станиславів протягли в 1866 р. під час прокладення залізничної лінії Львів-Ходорів-Станіславів-Чернівці. Ця залізниця стала другою в Галичині після лінії Перемишль-Львів. Важко уявити, якою рідкістю в ті часи були залізничні перевезення. В 1896 р. вся залізниця величезної Австро-Угорської імперії налічувала заледве 8 тис. кілометрів колії. Для порівняння: лише колії сучасної Львівської залізниці складають близько 4,5 тис. км.

В 1866 р. збудували також перший вокзал Станиславова. Зовні він суттєво відрізнявся від того, який ми звикли бачити. Будівля радше нагадувала палац у мавританському стилі з напівкруглими арками й вікнами. Першого вересня 1866 р. до станиславівського вокзалу прибув перший потяг – Львів-Чернівці.

11 вересня 1866 р. при вокзалі було відкрито «Цісарсько-королівські головні машинні майстерні», пізніше локомотиворемонтний завод. Зберігся опис цих майстерень від 1901 р. «Кількість локомотивів у майстерні на даний час становить 228 шт., вагонів для перевезення вугілля 191, возів 3251… Машинна зала розрахована на 18 місць (колій). Електрична станція, що є власністю Іпотечного банку у Львові, освітлює залізничну станцію, котельню, майстерні й станційні будинки. Вона містить три динамо-машини (тобто електрогенератори – авт.), що стоять у ряд, з яких дві працюють, а одна є резервною…» До речі, перші електричні лампи в історії нашого міста загорілися саме на вокзалі 13 січня 1897 року.

Івано-франківчани, разом з усіма мешканцями Галичини, захоплено сприйняли демократичне перетворення 1990-х років і були їхньою рушійною силою, провели декомунізацію міста. Національні жовто-блакитні прапори піднялися над містом уже у квітні 1990 року, а на референдумі 1991 року громадяни масово проголосували за незалежність України.

Івано-Франківськ славиться своїми фестивалями, імпрезами і культурно-розважальними заходами. Щороку в травні відзначається День міста з походами й концертами мистецьких і фольклорних колективів. Мальовничим видовищем є Різдвяний парад вертепів, що розливається майданами й вулицями 7—14 січня.

Одного разу, щось святкуючи в компанії друзів, я почала розповідати їм про своє рідне місто, його історичні будівлі та фортечні мури, його церкви та ратушу, його Бистриці та міське озеро з парком, його бруківки й пішохідні вулички, алеї каштанів та пам”ятники, його затишні кав”ярні та маленькі затишні бутіки… Показувала світлини, й згадувала про те, що не збереглося, як от могили січових стрільців і відомі скульптурні майстерні, аж раптом помітила в однієї вагітної подруги-американки в очах сльози. На мій німий подив вона ледь чутно прошепотіла: “Як би я хотіла сама все це побачити!”. “А побачиш – не захочеш повертатися додому,” – подумала я і перевела розмову на інше.

Ми любимо тебе Франківськ-Станіслав – наше рідне, пречудове місто!