Пострадянська криза 90-х, засилля російського інфопростору у 2000-х, «нова хвиля» після 2014 року та переосмислення усього після початку повномасштабної війни.
До Дня Незалежності кінознавці Довженко-Центру підготували підбірку фільмів незалежності — чесних, іронічних, наївних, кумедних та щемких.
Українське кіно бентежне: з 1991 року воно пройшло 4 кола трансформацій. Від пострадянської кризи кіновиробництва у 1990-х, засилля російського продукту у 2000-х — до «нової хвилі» після 2014 року та переосмислення ринку після початку повномасштабної війни.
До Дня Незалежності команда Довженко-Центру підготували добірку українських фільмів, що вийшли за останні 35 років
#1. «Цвітіння кульбаби», 1992 — Олександр Ігнатуша
Один з найбільш делікатних фільмів про українську ідентичність, історію і землю, яка бачила так багато горя. Окрім цієї делікатності, фільм вражає тим, з якою легкістю і навіть грайливістю режисер Олександр Ігнатуша звертається до дійсно складних тем, більшість з яких видаються актуальними й сьогодні. А разом з тим розказує класичну та доволі драйвову історію про молодого бунтаря, який відмовляється вписуватися в рамки системи.
#2. «Мийники автомобілів», 2001 — Володимир Тихий
Ключовий фільм українського кіно 2000-х — найскладнішого періоду новітньої історії індустрії. Це дебют одного з найбільш впливових представників українського кінематографа — режисера Володимира Тихого. Сам фільм — це зліпок епохи, де підлітки з вулиць сусідствують з бандитами, в кадрі постійно майорять впізнавані атрибути того часу, а Київ, як і вся країна наче застигли в дивному ступорі — економічному, політичному, соціальному.
«Кіборги», 2017 — Ахтем Сеітаблаєв
Один з перших ігрових фільмів про російсько-українську війну, який разом з тим спробував поєднати глядацьке кіно, важливу соціально-політичну тему, просвітництво та авторську складову. Багато в чому це була заслуга драматургині Наталії Ворожбит. Сьогодні це звучить дивно, але тоді саме завдяки її сценарію з майстерно прописаними діалогами стало зрозуміло, що проблема українського кіно довгий час була зовсім не в акторах, а поганому сценарному матеріалі українською мовою.
«Вперед, за скарбами гетьмана», 1993 — Вадим Кастеллі
Нащадок гетьмана Полуботка – Іван, який у перші скрутні роки незалежності вимушений торгувати медом, – раптом дізнається про своє козацьке коріння. Тепер на нього покладено місію державної ваги – їхати у Велику Британію, щоб повернути золото свого знаменитого прадіда.
Іронічний детектив про пошуки втраченого національного багатства насправді досліджує кризу віри, яку гостро відчули українці після відновлення незалежності. Питання ідентичності, національної приналежності та недовіри до майбутнього тут представлені низкою гротескних персонажів-архетипів та сюжетних ліній, у які випадково потрапив Іван під час своєї карколомної подорожі.
Кастеллі вдалося створити одну з найкращих комедій в історії українського кіно і зробити це стильно – ключовий саундтрек фільму «Гей, Іване» написали легендарні Брати Гадюкіни.
«Ля палісіада», 2023 — Філіп Сотніченко
Судовий психіатр стикається із заплутаною історією вбивства міліціонера за кілька місяців до підписання протоколу, який передбачав відмову від смертної кари в Україні.
Один з головних сучасних фільмів про українські 90-ті та їхній вплив на наступні покоління: позбавлена особистої рефлексії на ностальгії, стрічка залишається смішною, іронічною та неупереджено жорстокою. Історія про недбалість правоохоронних органів розгортається не у кабінетах, а на тимчасових квартирах, ужгородських барахолках та затриманнях, знятих на ручну цифрову камеру.
Сотніченку вдалося створити кримінальне неонуарне мокʼюментарі, що ставить під сумнів колективне уявлення про справедливість.
«Фрагменти льоду», 2024 — Марія Стоянова
Документальний фільм, змонтований з відеощоденників батька режисерки – фігуриста ансамблю «Балет на льоду», який мав змогу регулярно виїздити за кордон у радянський період на гастролі.
У центрі його уваги подорожі до нових країн та побут родини, що сильно відрізнявся від західної реальності.
Процес розпаду радянської системи відбувається паралельно до дорослішання доньки героя, а радість від відновлення незалежності України межує зі втратою роботи та вікна можливостей, що вона відкривала. Це складна та добре складена історія про труднощі адаптації у турбулентні часи, які продовжують тривати.
«Другий», 1994 — Сергій Рахманін
Артгаузний детектив про вбивство в межах любовного трикутника. Сюжет тут, утім, другорядний: медитативна сюрреалістична оповідь сцена за сценою розплутує сама себе, свою структуру — і десь лише за нею, ніби за компанію, з’ясовуються й деталі вбивства.
Після екранізації Кафки («Людина К») режисер спробував поєднати свій особливий повільний авторський стиль із жанровим кінематографом, узявши за основу реальну подію. У підсумку фільм не став значно прихильнішим до глядача — і здебільшого глядач його досі оминає увагою. Але можна впевнено сказати, що тоді народився один із найбільш самобутніх фільмів українських 90-х.
«Шум вітру», 2002 — Сергій Маслобойщиков
Украй вільна постпоетична адаптація «Лісового царя» Йоганна Вольфганга Ґете. Маленький хлопчик Андрій, підпадаючи під вплив загадкового «царя» нескінченно втікає від своєї сім’ї. Сім’я ж і коло друзів постійно його наздоганяють. А взагалі-то всі кудись і для чогось тікають, бо всіх непокоїть голос апокаліптичної тривоги, яка пронизала повітря на зламі тисячоліть.
Сергій Маслобойщиков створює химерний імерсивний світ, який наповнює масивом дивних карнавальних масок. Вони багато говорять, іще більше сперечаються, але навряд чи по-справжньому перетинаються у своїх мареннях.
«Стоп-Земля», 2021 — Катерина Горностай
У повнометражному ігровому дебюті Катерина Горностай зупиняє час для групи київських одинадцятикласників. Щемкі портрети їхніх ініціацій на порозі дорослого світу змішують ігрове з документальним — і виходить найживіше свідчення нової щирості нових часів нового покоління.
З ретроспективного погляду фільм, що в Україні запрем’єрився у січні 2022 року, зупиняє час і для всіх нас: земля на секунду зупинилася, засвідчила сама себе на порозі змін і, на жаль, пішла далі — у велике дорослішання великої війни.
«Енеїда», 1991 — Володимир Дахно
Перший повнометражний анімаційний фільм незалежної України. В основі — сюжет усім знайомої зі школи «Енеїди» Котляревського. Та як український автор перепрочитав твір Вергілія — так само вільно, але не від легковажності, а від глибокого розуміння першооснови, поводять себе автори анімаційного твору.
Десятки тисяч малюнків, два роки роботи втілилися в епічний, комічний, бурлескний, гротескний твір про перехід між двома світами — тим, який спалили вщент, і тим, що має бути створеним. Важливо в цьому переході зберегти основу своєї ідентичності. Певно, є фатальна закономірність у тому, що ця картина з’являється в такий межовий період для країни 35 років тому.
«Лист в Америку», 1999 — Кіра Муратова
«Лист в Америку» з Одеси 1990-х — який він? Якщо його пише така режисерка, як Кіра Муратова, то він буде їдкий, гіркий, сповнений іронії над ностальгією та сентиментальністю, які притаманні епістолярному жанру. Ну й, звичайно, цей лист буде з Одеси, але геть не тої яку зображують на туристичних листівках.
Муратова малює своєрідний портрет України на переломному етапі історії. Коли країна вже пройшла через ранні пострадянські роки і вступає в нове десятиліття, позначене прагматизмом, зосередженням на накопиченні та зростаючим індивідуалізмом.
Подивившись цей фільм, цікаво подумати, який лист своєму другу емігранту можна написати з України сьогоднішньої.
«Вулкан», 2017 — Роман Бондарчук
Про цей фільм цікаво думати як про фантастичну оповідь. Місія ОБСЄ загубилася у степах Херсонщини. Ніби присутні топографічні ознаки Півдня України, та все ж не покидає відчуття, що це Херсонщина, яка комусь сниться або мариться від спеки.
У фільмі глядача веде не стільки логіка, скільки асоціації й емоційні реакції. Марушка (місцева красуня) бере за руку Лукаса (головного героя) й веде за собою в темряву ночі. Не знаючи куди, він, як заворожений, слідує за нею.
У цей момент немає ні турбот про колег, які зникли, ні шуму дискотек, ні голих дівчат, які з криками пробігають повз. Він цілком зосереджений на об’єкті бажання — це свого роду втеча від реальності. Але куди ж від неї втечеш?
Цей фільм занурює в атмосферу магічної літньої ночі й нагадує про наші землі й людей, які чекають на звільнення.
