Так, саме так з антиурядового (антивладного), а не з «євромайдану», бо значна частина населення, учасників євромайдану через діяльність (бездіяльність) уряду «Азірова» немає коштів щоби доїхати до більшості країн Європейського Союзу.
Зрештою, як кажуть, краще раз побачити, ніж сто разів почути. Нині майже не буде аналітики, не буде якихось прогнозів, що бачив, про це й пишу.
Насамперед, вразила самоорганізація населення, справді, нарешті у нас починає формуватися громадське суспільство. Антивладний (євро) майдан живе особливим життям: одні укріплювали блокпости і барикади, інші прибирали вулиці від снігу, ще інші – підтримують порядок, надають медичні послуги, безкоштовний одяг, харчують і т. д.
Знову варто відзначити українське жіноцтво, яке не покладаючи рук готує їжу майданівцям. На думку спало порівняння із 1914 роком, як згадував військовик, кошовий Українських Січових Стрільців, історик Никифор Гірняк: «Той самий дух нації, який у Стрию осінню 1914 витискав гарячі сльози на обличчя тисячі наших юних добровольців, що не попали до реєстру УСС, що виявлявся в посвяті нашого жіноцтва, що з червоними від диму очима томилися біля казанів, щоби теплою стравою підкріпити голодних і перемерзлих своїх братів, синів, що несли своє молоде життя в жертву вільній і незалежній Україні…». Нині ще раз можна ствердити, що збірний дух нації оживає і наповнюється новим, сучасним змістом.
Дорогою на Київ зустрічали багатьох жителів Львівщини, але приємно, що Тернопільщина хоча й менша за Львівщину, але за кількістю людей, котрі їхали на антиурядовий майдан нічим не поступалася Львівщині. Багато наших сіл «скидалися» фінансово, щоби відправити автомобілі, мікроавтобуси й автобуси.
У Києві зустрів сотні тернополян, багатьох друзів і колег, зокрема голову обласної ради Василя Хомінця, до якого за порадами підходило десятки жителів краю, деякі цікавився «А чого ви не в Тернополі?», на це питання В.
Хомінець відповідав: «…Перш за все, дякую за вашу активну позицію, але революції відбувається не у Тернополі, а в Києві, і якщо ще раз, вже 10-й чи 30-ий переконувати однодумців «що владу требі міняти», «нам потрібно у Європу» – перепрошую, ми таким чином нічого не здобудемо. Ми повинні працювати у Києві на Сході та Півдні України… Я щиро вдячний, що ви знайшли можливість приїхати до Києва».
Серед інших: перш за все назву одних із координаторів Майдану – Романа Навроцького і Володимира Ткача, істориків, політологів Степана Барну, Святослава Липовецького, Юрія Юрика, Михайла Гурика, Віталія Левицького, Ярослава Човника, Петра Особенка, Олега Янковського і т. д., депутатів обласної, міської рад Тараса Пастуха, Ігора Дулебу, Віктора Паньківа, літераторів і журналістів Володимира Демчишина, Миколу Василечка, багатьох наших підприємців серед яких чи не найбільше з Ліги підприємців «Українська справа», членів ВО «Свобода», «Батьківщина», УДАРу, УНП, КУНу, «тризубівців» й багатьох громадських активістів, серед яких більшість, звичайні жителі Тернопільської області.
До речі, є велика різниця між Помаранчевим і Антивладним майданами, якщо під час першого захищали вибір, нині люди змагаються за право мати вибір. Згадаймо побиття студентів, ніхто не поніс жодної відповідальності… Усі, хто мають хоч якусь «клепку» у ПР, нині намагаються відмежуватися, зрештою звільнитися від влади «Хануковича». Пригадайте як усі колишні президенти словами Леоніда Кравчука вчили В. Януковича, що таке Конституція і чому людей не можна бити…, бидло так і не зрозуміло.
Зрештою Сергію Віталійовичу!, не встановлюйте «йолку», і не шукайте місце де б її поставити, бо це чуже, і не наше, а на покутті Театрального майдану спорудіть гарного дідуха!
Варто зазначити, чим би не закінчився Майдан, ми уже перемогли, бо згуртувалося населення.
А щодо антимайданів, то нехай звозять…, але від Народного майдану пахне правдою, а від антимайданів грошима і примусом. А де правда – рано чи пізно буде й перемога.
Віктор Уніят.