21 січня 2015 року в державному архіві Тернопільської області відкрилася документальна виставка присв’ячена 96-тій річниці проголошення Акту злуки українських земель що відбувся у Києві 22 січня 1919 року. Вступним словом виставку відкрила заступник директора держархіву області Оксана Савчин. Коментував автор експозиційного плану Андрій Цаль, головний спеціаліст відділу інформації та використання документів ДАТО, виставка експонуватиметься впродовж місяця.
(до 96-ї річниці проголошення Акту злуки українських земель)
22 січня 1919 р. – святковий день для кожного свідомого українця, патріота своєї держави. У цей день було проголошено об’єднання ЗУНР і УНР в єдину соборну українську державу, здійснилося споконвічне прагнення українців жити у єдиній державі. Об’єднання західних та східних українських земель України було одним із стратегічних завдань національно-державного будівництва в Україні того часу.
У 1917 р. на уламках Російської імперії виникали суверенні держави, в тому числі Українська Народна Республіка. 20 листопада 1917 р. ІІІ-ій – універсал Центральної Ради проголосив утворення УНР, а 22 січня 1918 р. ІV–им універсалом вона була проголошена самостійною державою.
Після розпаду Австро-Угорської імперії в кінці 1918 р. виникає Західноукраїнська Народна Республіка. Відразу після проголошення ЗУНР, 10 листопада 1918 року Українська Національна Рада доручила Державному Секретаріатові здійснити усі необхідні заходи для з’єднання усіх українських земель в єдину державу, а 13 листопада Українська Національна Рада видала «Тимчасовий основний закон ЗУНР», за яким до складу ЗУНР входила Східна Галичина, Буковина і Закарпаття. Таким чином під контролем ЗУНР були усі території, де проживали українці колишньої Австро-Угорської імперії. Отож ініціатором об’єднання двох українських держав, які постали на українських теренах після Першої світової війни, були галичани.
Державний Секретаріат ЗУНР виробив проект попереднього «передвступного» договору і з цим проектом надіслав до Директорії, яка перебувала у Фастові, свою делегацію (Дмитра Левицького і Лонгина Цегельського). Після детального обговорення цього проекту 1 грудня 1919 року було укладено попередній договір про майбутню злуку обох українських держав. Цей договір від імені Директорії підписали: Володимир Винниченко, Петро Андрієвський, Федір Швець, Симон Петлюра. Від імені уряду ЗУНР: Лонгин Цегельський і Дмитро Левицький. Виходячи з договору ЗУНР мала ліквідуватися як окрема держава і ввійти до складу УНР. Цей крок давав змогу продемонструвати усій світовій громадськості неподільність української землі, єдність і солідарність всього українського народу. Він також давав можливість обом урядам взаємно допомагати один-одному – матеріально, військово, дипломатично, тощо. Домовленості про злуку обох держав проходили у складних і хистких військово-політичних умовах. На час укладення договору війська Директорії УНР ще не опанували Київ, а війська Української Галицької Армії вже залишили Львів і державні інституції перебралися до Тернополя. 18 грудня Директорія УНР урочисто вступила до Києва. Але 1-2 січня 1919 року уряд ЗУНР знову змінив свою столицю, перебравшись до Станіславова (суч. Івано-Франківськ)
3 січня 1919 р. Українська Національна Рада (УН Рада) у Станіславові прийняла історичну Ухвалу про об’єднання ЗУНР і УНР. Після одноголосного затвердження цієї Ухвали президент ЗУНР – Євген Петрушевич сказав: ”Ухвалений закон полишився в нашій історії одною з найкращих сторінок… Сьогоднішній крок піднесе нашого духа і скріпить наші сили. Від сьогоднішнього дня існує тільки одна Українська Народна Республіка. Нехай вона живе!”
Одночасно Українською Національною Радою ЗУНР була створена делегація у складі 40 осіб на чолі з Львом Бачинським і Степаном Вітвіцьким, яка виїхала до Києва, щоб урочисто нотифікувати ухвалу про об’єднання ЗУНР з УНР. До її складу входили: Дмитро Вітовський, Василь Стефаник, Лонгин Цегельський, Петро Карманський, Тимотей Старух та ін.
18 січня на пероні столичного двірця делегацію галичан зустрічав оркестр Січових Стрільців, а з вітальною промовою – прем’єр-міністр Чеховський. 22 січня 1919 р. рівно о 12 годині у Києві на Софіївській площі у святковій обстановці (день був оголошений вихідним) в присутності багатьох тисяч людей були зачитані Ухвала УН Ради від 3 січня і Універсал Директорії, в якому говорилося: “Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, ЗУНР і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України…”
Наступного дня, 23 січня 1919 р. обидва великої історичної ваги документи були зачитані на сесії Трудового Конгресу, яка відкрилася в столиці, в якому взяла участь делегація УН Ради. “Акт злуки” був одноголосно ратифікований Конгресом. Після об’єднання ЗУНР змінила назву на Західну Область Української Народної Республіки.
Проте повної уніфікації та об’єднання обох частин України не відбулося. Через військові дії на Україні не вдалося скликати Всеукраїнські Установчі Збори, які мали вирішити остаточну форму державного устрою УНР та взаємини окремих її частин. Крім того, були значні розбіжності між УНР і ЗО УНР у внутрішній та зовнішній політиці.
Ізольованій і позбавленій будь-якої зовнішньої допомоги Україні одночасно довелося вести війну на три фронти: проти Польщі, Радянської Росії і армії генерала Денікіна. Вже 2 лютого Директорія виїхала до Вінниці. У Галичині УГА героїчно боролася з польською армією, а згодом під натиском 80-тисячної армії Галлера були змушені перейти Збруч і обєднатися з армією УНР. В таких умовах Директорія і Національна Рада по різному бачили шляхи вирішення порятунку країни. Виникали різноманітні політичні орієнтації, які часто суперечили одна одній. Провід ЗУНР був позапартійним і антисоціалістичним. Водночас провід УНР – соціалістичним. Провід УНР вважав, що можна вести переговори із радянським урядом Росії для подолання армії Денікіна і був готовий прийняти політичну програму більшовиків із введенням системи Рад а Україні. Провід ЗУНР ставив подвійну мету – боротьба з Польщею та із радянською Росією – і готовий піти на спілку з Денікіним.
Соборність українських земель була важливою ідеєю для усіх українських самостійників ХХ ст. і саме 22 січня 1919 р. вона стала дійсністю. Пам’ять про День Соборності України збереглася українцями і стала рушійною силою для побудови української незалежності, яку відновлено 1991 року.
З нагоди відзначення 96-ї річниці проголошення Акту злуки українських земель працівниками Державного архіву Тернопільської області підготовлена документальна виставка – “Одна Батьківщина і двох не буває ”.
У першому розділі експозиції виставки представлені документальні матеріали періоду УНР. Цікавимими для відвідувачів будуть звернення до українського народу інформаційного бюро Армії УНР, розпорядження органів уряду Директорії про поминання в богослужіннях Українську Народну Республіку, записна книжка козака армії УНР та ін.
Документи, які висвітлюють період ЗУНР представлені у другому розділі виставки. До них увійшли Звернення Українського Державного Секретаріату ЗУНР до всіх громадян у тогочасних газетах “Український голос”, “Український козак” та “Українські вісті”, списки колишніх українських офіцерів, що мешкали в м. Тернополі, списки колишніх вояків українських армій (УГА, Петлюрівської, Січових Стрільців, Українських Січових Стрільців), інформації про організації колишніх офіцерів УГА та ін.
У третьому розділі представлені документи і матеріали періоду Злуки українських земель та про святкування Дня Соборності в минулому і сьогоденні. Цікавими є оголошення про амністію дезертирам з нагоди Злуки українських земель, листівки ОУН, вісті Музею Визвольної боротьби України в Празі, публікації в періодичній пресі з нагоди Дня злуки, віршовані присвяти з українських журналів 30-х років та ін.
Дана виставка розкриває славну сторінку українського державотворення та має на меті висвітлити передумови проголошення Акту Злуки, історичне значення об’єднання українських земель у січні 1919 р., сприяти формуванню національної свідомості, гідності і патріотизму у відвідувачів архіву.
Андрій Цаль, головний спеціаліст відділу інформації та використання документів
Фото Ігоря Крочака
