Унаслідок такого пхання власного носа трохи далі меж звичайної зацікавленості я дізнався, яким способом пожежники гасять палаючий сухостій за об’їзною між Петриковим і вул. Микулинецькою, зловив і передав міліції двох пацанів, які бавилися розпалюванням того ж таки сухостою (поки вогнеборці на одному березі гасили, хлопці на іншому березі підпалювали).
Потім я запхав носа ще на одну пожежу по вул. Микулинецькій за авторинком, де горіло сміттєзвалище вкупі з усілякою ґумою, на що, як сказали пожежники (яких викликав для гасіння) треба п’ять цистерн води (по 2,5 тонни в одній цистерні — отже, 12,5 тонн) — за моєї присутності влили дві цистерни, третю заправляли біля зупинки «Цукровий завод», коли я вже йшов додому.
Одним словом, день пройшов активно: завдав клопотів пожежникам, міліції, бізнесменам, іншим зацікавленим і не дуже зацікавленим. Завтра ще, певно, комусь із міської ради, екоінспекції, комунальникам та іншим тернополянам завдам мороки, бо вже несила на цей тернопільський бардак дивитися, дихати всілякою отрутою і тупцювати по всякій всячині під ногами, особливо в усібіч від вул. Микулинецької — найгіршої з вулиць Тернополя, своєрідної тернопільської клоаки, інакше й не назвеш.
Вже як дехто вирішив, що можу претендувати на одного зі ста (ну, ви здогадалися, про які «сто» я згадав), то видно треба якийсь рейвах серйозніший робити.
Фото Миколи Василечка
