Нерідко з трибун його господарство називають еталоном сучасного середнього агробізнесу, натякаючи, що начебто воно сформувалося в результаті «вдалого реформування». М’яко кажучи, така прив’язка є некоректною, адже славна історія «Іванівського» давніша. Іще з 60-х років минулого століття місцевий колгосп постійно був у передовиках — збирав найвищі в окрузі врожаї зернових культур і цукрових буряків, виробляв найбільше молока та м’яса на сто гектарів сільгоспугідь (між іншим, вельми об’єктивний показник ефективності господарювання на землі). За сумлінну працю багато трудівників були відзначені високими урядовими нагородами, в тому числі й Антон Іванович — спершу як головний агроном, а потім голова правління.
Чи прагнув тоді шанований і досвідчений керівник радикальних змін у добре налагодженому господарському механізмі? Навряд. Правда, сумнівався (і не лише він) у доцільності існування громіздкого управлінського апарату, який важкою брилою нависав над аграріями. Аби командувати і контролювати. Хоча й серед апаратних чиновників траплялися тямущі порадники, до яких не раз уважно дослухався Антон Білик. Здебільшого тоді, коли ішлося про налагодження контактів із науковцями. І дотепер поля, тваринницькі ферми господарства — просторий полігон для практичного впровадження досягнень науки. Окремі результати: врожаї пшениць сягають 100 центнерів із гектара, цукрових буряків — понад 700, річні надої молока від кожної корови наблизились до 7 тисяч літрів (молочне скотарство тут — головний «банк»). Діють сучасні племферми ВРХ і свиней. Усі галузі виробництва в «Іванівському» рентабельні.
Як Антонові Білику вдалося щасливо провести свій корабель через рифи так званих реформ? Людина він добродушна, інтелігентна, проте щодо нав’язливих рекомендацій виявив тверду непоступливість, навіть одвертому тискові згори не піддався. Отож в Іванівці змінилося хіба те, що місцеве господарство стало інакше називатися: приватно-орендне підприємство, створене на засадах приватної власності на землю і майно шляхом оренди земельних і майнових паїв. Має в обробітку 4,5 тис. га ріллі, забезпечує роботою більше 200 селян, виплачуючи їм щомісяця в середньому по 4 тис. грн. Щороку понад 10 млн грн відраховує на податки, оплату за оренду паїв, а також на соціально-культурні потреби трьох сіл, у яких проживають пайовики. Крім того, забезпечує харчуванням вихованців дитсадків, школярів, не відмовляє у матеріальній допомозі хворим, ветеранам праці.
Надійно, спокійно людям із таким господарем. Тому не полишають рідних домівок у надії знайти кращу долю за межами села. Отже, не згасають сімейні вогнища, дітей виховує повсякденне живе спілкування із батьками, а не долар чи євро.
Відколи на Сході України спалахнула війна, Антон Іванович особисто опікується фінансовою і матеріальною допомогою нашим бійцям. Внесок його господарства — найбільший у районі. Наприклад, цього року ПОП «Іванівське» на потреби АТО вже виділило 950 тис. грн, решта ж сільгосппідприємств (їх понад півсотні) — 720 тис. грн. Хоча, нагадаю, орендує Антон Білик лише 4,5 тис. га землі, а всього засівають у районі майже 80 тис. га.
До речі, ці відомості почерпнуті не з уст Антона Івановича (він надто скромна особа), а з офіційного повідомлення Теребовлянської РДА. Вельми промовистий штрих до портрета хлібороба, який ніколи не виставляє напоказ свій глибокий патріотизм, щиру любов до України. Як, зрештою, не любить обвішувати піджак нагородами. А їх у нього, воістину заслуженого працівника сільського господарства, як мовиться, цілий «іконостас». До зароблених чесною працею у радянські роки додалися високі відзнаки незалежної України, зокрема орден «За заслуги» всіх трьох ступенів.
Та найголовніший скарб, вважає 80-річний ювіляр-хлібороб, це — земля. Вона, каже, забезпечує подальший розвиток села, годує країну, а в нинішній тяжкий час ще й підтримує її мужніх захисників.
Зенон МИХЛИК, “Сільські вісті“
