DSCN4775Після закінчення Косівського училища прикладного і декоративного мистецтва, а згодом Львівської академії мистецтв Андрій Бурковський деякий час вигранював свою художню ковальську майстерність у місті Лева. Проте не полишав мріяти про власну кузню, де б міг творити більш розкуто. Й така нагода випала.

ДЕСЯТЬ років тому у старовинний Вишнівець Збаразького району Тернопільської області повернулись із Сочі його батьки, професійні художники. Хоч мистецька кар’єра Василя Бурковського там склалася досить успішно, все одно тягло в рідні місця.

Вдома Василю Андрійовичу запропонували посаду художника-реставратора Національного заповідника «Замки Тернопілля». Тож відновлював Виш­нівецький палацовий комплекс — пам’ятку архітектури XVI-XVIII століть, що має національне значення. Його ще називають Волинським Версалем, адже побудований у стилі французького ренесансу. Митець заново оздобив огорожу декоративними керамічними вазами, реставрував в’їзну браму. Також виготовив із пінопласту макет — точну копію середньовічного замку, на місці якого пізніше постав палац, відтворивши його за дереворитом тогочасного художника Мартина Бєльського. На жаль, зробити більше не встиг…

Андрій полишив Львів, аби продовжити батькову справу. Правда, з допомогою не різця скульптора, а горна та молота. На господарському дворі палацу обладнав кузню і заходився реставрувати автентичні ковані предмети. На сумні роковини по батькові влаштував виставку свого живопису. Відтоді, каже, до рук пензля не брав, цілковито зосередився на художньому ковальстві.

Найбільше його захоплення — зброярство. Викувані муляжі — козацька гармата, шаблі, мечі, палаші, ятагани, алебарди, арбалети, моргенштерни створюють своєрідне історичне тло у Збаразькому і Скалатському замках, Вишнівецькому палаці. Усе має вигляд справжнього, бо Андрій Бурковський ще й допитливий дослідник зброї. Знає, якою користувалися українці, захищаючи рідну землю, із чим нападали різні зайди-вороги. Можливо, його наукова монографія з цієї теми ще побачить світ.

Іноді майстер відкладав убік шаблюку, яку ще треба було «дотягти», і давав волю фантазії: зі шматка металу виковував розкішну троянду, ваговите виноградне гроно чи дивовижної форми старовинний світильник. Особливий приплив натхнення, зізнається, додають фестивалі ковальського мистецтва, зокрема в Рівному та Івано-Франківську. Це — можливість продемонструвати власні роботи, помилуватися доробком інших. Бо «ремесло вимирає, зараз навіть знайти підкову на щастя — велика рідкість». Отож для учнів Вишнівецького професійно-технічного ліцею Андрій провів майстер-клас: може, котрийсь із хлопців, навчаючись будівельної справи, зацікавиться і ковальством? Бо мулярів не бракує, а от коней уже нікому підкувати.

…Відколи на Сході України іде війна, не викував Андрій Бурковський жодної трояндової пелюстки. Зате власноруч виготовив і передав нашим бійцям на передову два десятки «буржуйок». Активний він і у волонтерському русі. Не ховався від повістки із райвійськкомату — пройшов медичну комісію. Однак поки, каже, не мобілізують, пояснюють, що потрібніші ті, в кого є досвід армійської служби.

— Але війна затягується, тож не маємо права розслаблюватись. Якщо будемо разом, Україна вистоїть, — твердо мовить коваль, обстукуючи молотком лезо дворучного меча. Наче виковує не музейний експонат, а перемогу.

Зенон МИХЛИК, “Сільські вісті

На фото автора: коваль-зброяр Андрій Бурковський.

Напишіть відгук