Автор цього вірша- Наталя Дорож зі Скали-Подільської – мама і дружина військовослужбовців,
котрі виборюють свободу і незалежність на Східних рубежах України.
Христина Яворська
До земляків
Коли закінчиться війна –
Наповнить кров’ю жбан по вінця
І вихилить його до дна,
Як жити будем, українці?
Я не питаю у людей,
Які війну ту розв’язали,
Які життя тут прожили,
Та українцями не стали.
Я не питаю у потвор,
Що в серці ненависть плекали
І в час загальної біди
«Приди, Россия!» закричали.
Я не питаю у «братів»,
Що вчора з нами хліб ділили,
Коли ж «хазяїн» їм звелів,
Ножа нам в спину заточили.
Я не питаю у іуд,
Що Україну розіп’яли,
Що матір рідную свою
За водку й ковбасу продали.
Я вас питаю, земляки,
Скажіть, вночі вам добре спиться?
І після праведних трудів
Це божевілля вам не сниться?
Не сняться очі матерів,
Що віддали синів в солдати
На захист рідної землі,
Щоб ви могли спокійно спати?
Не б’є вам в груди автомат,
А «гради», САУ не бентежать?
А очі снайпера вночі
За вашими дітьми не стежать?
Та ви своїх «чоловіків»
Давно надійно поховали
У ліс, в підвал чи за кордон, –
Щоб на війну їх не забрали.
Як статись так могло, скажіть:
Одні до волі – без упину,
А боягузи у той час
За їхні поховались спини?
Боїться смерті всяк й не хоче,
По ньому щоб справляли тризну,
Але попри тваринний страх
Є ж почуття патріотизму.
Коли закінчиться війна –
Наситить черево смертями,
Як в очі глянем, земляки,
Згорьованим солдатським мамам?!
