31 жовтня на Донбасі в районі Авдіївки загинув Віталій Кравченко (позивний «Гектор») зі своїм побратимом Володимиром Трушем (позивний «Артист»). Обоє воїнів офіцери, обоє з 53-ї бригади. Обоє разом підірвались на складній «розтяжці» при виконанні службового обовязку командирів. Наша волонтерська група «Схід та Захід єдині» взяла на себе важку місію доставлення тіл загиблих героїв на Львівщину. Ми висловлюєм ще раз щире співчуття родинам та близьким загиблих. Наш координатор по зоні АТО Едуард Хатмуллін разом Володимиром Авдєєвим та медиком-волонтером Олею (позивний «Весна») у вівторок доїхали до Західної України і разом з Василем Конько та Володею Каніщевим передали тіла Віталія та Володимира рідним.
У вівторок равчани зустріли Віталія Кравченка біля каплички у центрі міста. Священники Іван Іваничко, Михайло Гнідець, Роман Улицький відправили молебень. 5 листопада тіло Віталія було віднесене з Народного дому на подвір’я біля його помешкання де відбулося відспівування, а далі прощання з відважним героєм та командиром відбувалось на міській Вічевій площі та у церкві Св.Юрія (як символічно що під склепінням Храму покровителя Воїнів громада прощалася з Віталієм). Поховали мужнього равчанина на міському цвинтарі поруч із дружиною.
Для наших побратимів Едуарда Хатмулліна, Василя Конька, Володимира Каніщева, Володимира Авдєєва та і для мене особисто важко було усвідомлювати що хлопців вже немає. За численні наші рейди на фронт волонтери встигли вже здружитися зі славними бійцями та офіцерами. Особливо наш Едуард дуже часто в них бував і завжди розказував які вони класні хлопці. Тепер ми не раз будемо згадувати їхні щирі посмішки та жарти на позиціях.
«Гектора» волонтери нашої групи багато знали особисто. І ще коли він був у 4-му батальйоні 24-ї бригади. Він вистояв на 31-му блок-посту, в Кримському, і на 29-му, в Оріховому, Новотошківці. І Едуард Хатмуллін, і Василь Конько та і я разом з ним не один раз «ганяли» на тих небезпечних дорогах з волонтерською допомогою до підрозділів на нашому «бусику». Були ми і у «Гектора». Багатьом знайомим він казав, щоб не виставляли його фото у мережу, бо своїй матері говорив, що він на заробітках у Польщі. Він міг вийти на «дембель» з Авдіївки, але залишився, щоб допомогти новому комбату та зміні. От тут і проявився справжній вояцький характер Віталія, справа перш за все справа, бо це захист Вітчизни. Відповідальність за ту ділянку оборони що лежала на твоїх плечах ти так просто покинути не можеш, треба допомогти зміні освоїти її. Так у давнину діяв і славетний наш полковник Кальницький Війська Запорозького Низового Іван Богун, перш за все козача справа, рубежі які ти обороняєш, а потім все інше. Так діяли і воїни УПА. Якось вивчаючи як історик Бойовий Правильник УПА (Бойовий статут), я запримітив характерну вимогу. Сотня що передає ділянку зміні не залишає її доти доки новий сотенний і його стрільці не освоять цю ділянку. Попередній сотенний, якщо ворог атакує під час передачі, допомає зі своїм особовим складом відбити ворога новій сотні, а вже опісля єде передача позицій. Напевне Віталій самовиховувася на цих постулатах наших дідів та прадідів, бо почуття обов’язку в нього було дуже велике. В історії війн завжди у “відносний період затишшя” тягар на себе беруть найкращі, вони витримавши дні важких операційних маршів наступу або запеклої оборони, в час дивних “напівмирних” ситуацій завжди на сторожі, завжди на передових аванпостах. Так було в епоху козацьких походів, Наполеонівських війн, Першої та Другої світових… Коли штаби пишуть “переможні” або обнадійливі реляції для вищого керівництва, люди з почуттям військового обов’язку завжди обходять позиції, щоби бачити що робить противник, вони завжди поруч з небезпекою. У воєнній історії багатьох армій світу саме в такі періоди втрачались бездоганні національні військові професіонали та герої. Тепер і Українська Армія осиротіла, не дорахуващись у свому складі ще двох воїнів з великої букви “Гектора” та “Артиста”. Вічна память Вам хлопці !
А Рава-Руська провела у четвер 5 листопада 2015-го «Гектора» в останню путь, фото з останнього «маршу» воїна зробив мій колега фронтовий фотокор і киянин Євген Малолєтка. Памятаймо про справи наших героїв !
Ігор Крочак, військовий історик і прес-секретар волонтерської групи ГО «Схід та Захід єдині».
6 листопада 2015 року
