Значна частина тернополян, які роками працюють за кордоном, а на літо приїжджають провідати родичів і друзів у файному місті, дивуються, чому керівник файно неприбраного міста Тернопіль не подав досі у відставку.
-Після такої ганьби, у всьому цивілізованому світі керівники, які “начудили” автоматично пишуть заяву за власним бажання,- відверто ділився з журналістом “Про все” комп’ютерний геній Роман, який вже 7 років виїхав до Нью-Йорка. Але у Тернополі як не було громадського сектору, так і не має. Як не було нормальних партій, так і не має. Лише обслуга інтересів.
Можливо, за тиждень-два, коли все само собою розсосеться, тоді політики-депутати почнуть говорити про це. Мер перекине відповідальність на житлово-комунальне управління. Якщо дуже допечуть – на заступника з питань ЖКГ. Максимум – зніме з себе і всього управління ЖКГ премії. Це вже як популістичний крок. Але повірити у те, що він добровільно піде від такого корита – дуже складно.
– Можливо, правоохоронці проявлять ініціативу і покарають владу за злочинну бездіяльність, -каже юрист міжнародної юридичної компанії в Лондоні Степан, який свого часу закінчив школу №9 у Тернополі.
Ми вирішили запитати думку читачів тернопільської інтернет-газети “Про все”
[poll id=”230″]
Довідково
Злочинна бездіяльність
Під бездіяльністю у кримінальному праві розуміється суспільно небезпечна вольова поведінка особи, що полягає у невиконанні належного – того обов’язку, який особа повинна була і могла виконати.
Іманентною властивістю злочинної бездіяльності визнається наявність не морального, а саме правового обов’язку особи діяти певним чином у конкретній ситуації. Цей обов’язок, відсутність якого виключає як таку злочинну бездіяльність, може випливати з: 1) вимог чинного законодавства (наприклад обов’язок свідка давати показання, обов’язок нести військову службу, обов’язок батьків утримувати неповнолітніх дітей, турбуватись про їх здоров’я); 2) законного наказу чи розпорядження (наприклад, військового начальника); 3) професійних обов’язків; 4) договору (зокрема, це стосується осіб, яким доручено зберігання чи охорону чужого майна, та осіб, які на правових засадах здійснюють виховання малолітніх дітей або нагляд за ними, – нянь, гувернанток та ін.); 5) попередньої поведінки особи (наприклад, у ст. 135 КК йдеться про завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває у небезпечному для житті стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, вчинене тим, хто сам поставив потерпілого у такий стан).
У контексті розкриття змісту правомірної поведінки окремі автори вказують на виконання особою свого кримінально-правового обов’язку, передбаченого статтею Особливої частини, наприклад статей 131, 135-137, 139 КК. Деякі з названих кримінально-правових норм зобов’язують особу вчинити певну дію, наприклад надати допомогу особі, яка перебуває у небезпечному для життя стані (ст. 136 КК). Щоправда, відповідні приписи прямо не закріплені у КК і мають виводитись з його тексту логічним шляхом. В інших випадках слід вести мову не про кримінально-правові обов’язки, а про встановлені регулятивним законодавством обов’язки, виконання яких забезпечується загрозою настання кримінальної відповідальності. Так, обов’язок медичних працівників надавати своєчасну та кваліфіковану медичну і лікарську допомогу, першу невідкладну медичну допомогу в разі нещасного випадку, в інших екстремальних ситуаціях і при гострих захворюваннях закріплений не у ст. 139 КК, яка встановила караність ненадання допомоги хворому медичним працівником, а в Основах законодавства України про охорону здоров’я.
Зобов’язує не кримінальний закон, а бланкетний нормативний акт чи посадова інструкція. Уточнимо, що у випадках поставлення потерпілого у небезпечний стан зусиллями того, хто надалі вчинює бездіяльність, обов’язок особи діяти певним чином випливає саме з кримінально-правової норми.
Реальна можливість виконати покладений на особу правовий обов’язок залежить як від об’єктивних, так і суб’єктивних чинників. У деяких випадках у КК встановлені спеціальні обмеження щодо поведінки особи, які мають братись до уваги при вирішенні питання про кримінальну відповідальність особи за бездіяльність. Наприклад, капітан судна нестиме відповідальність на підставі ст. 284 КК за ненадання допомоги іншому судну та особам, які на водному шляху зазнали лиха, лише у тому разі, коли він мав можливість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів. Відповідальність за ст. 139 КК виключається, якщо надати допомогу хворому медичному працівнику завадили різноманітні життєві обставини, зазначені у цій нормі КК як поважні причини. Наведені у статтях 139 і 284 КК, а так само у статтях 135, 136 і деяких інших нормах КК застереження видаються зайвими (надмірними), демонструють непослідовність законодавця, оскільки зрозуміло, що і в інших випадках кримінальна відповідальність за бездіяльність має наставати лише за наявності у особи реальної можливості діяти належним чином.
