Збаражани впродовж десятиліть неодноразово вибирали депутатом міської, районної, обласної ради одного із найактивніших учасників національно-визвольних змагань за проголошення незалеж- ності України, радянського в’язня кінця 70-х років Напованця П.М.Тож для нас стало дивиною, що ні- бито громадськість Збаража відзиває його з депутатів. Про причини цього запитала у самого п.Петра .
Скажіть, що за акція мала місце нещодавно під стінами міської ради Збаража і чи насправді громадськість вимагала вашої відставки та не пускала у залу засідань ради?
– У залу і справді не пускали, та чи була це громадськість Збаража – дуже перебільшено. Судіть самі. Ніколи не ділив людей, та люди ,умовно, поділились на тих, що не пускали, тих, що допомогли мені пройти, і тих, що спостерігали, чи забезпечували порядок. Із жителів Збаража не пускав лише один , «помічник» Яциковського Б.І., котрий є на платній основі в осередку. Із жителів району – НІХТО! Оце і вся громадськість. Не було серед непускантів жодного депутата районної ради, що сумарно представляють жителів району (навіть від радикалів – а їх чимало), жодного – міської ради, керівника районної організації партійців. Вся громадськість складалася із завезених, думаю, проплачених людей. Від подібних акцій відмовились хлопці охоронної фірми, що були напередодні під райрадою. Як мені повідомили, нових членів громадськості (біля 50-ти чоловік) набрали на ринку Тернополя. З мого ж боку збаражан було на порядки більше. Саме вони допомогли прорватися. Найактивні ше допомагав заступник голови осередку радикалів М.Вітенько, якого теж екс-регіонал позбувся.
А хіба не поліція забезпечила ваш прохід?
– Якщо хтось думає, що поліціянти зробили коридор і я пройшов, чи вони розштовхували людей для цього-то такого не було і не могло бути. Вони просто на це не мають права.Думаю, не раз ви бачили, як люди безперервно чимчикують переходом і хоч би їм хни. На подібний розгін потрібен спеціальний дозвіл і спецпризначенці.Дорогу пробивав собі сам, і ті люди, що хотіли, щоби я попав на сесію.
-Як все-таки пройшли?
– Зночі пропонували ночувати в раді, згодом забратися через котельню, вікно по драбині (коли ще громадськості було небагато)-та я відповів, що піду через вхід.Приїхав за десять хвилин до сесії, не гуртував своїх прихильників (не хотів підставляти), а сам направився до «дебелих» представників громадськості :а вони один в один до двох метрів. Ті такого нахабства не чекали.Підняв мандат і кричав, щоби не перешкоджали проходу депутата. Згодом закликав правоохоронців фіксувати порушення кожного. Це «базарників» перелякало: вони ж не хлопці з охоронної фірми. Почали утворюватись щілини, в котрі я і проривався.Перед останнім заслоном хтось боляче вдарив у правий бік(права рука тримала вгорі мандат). Я скрикнув-у відповідь регіт.Думав-защеміло в печінці чи нирці. Недавно прооперували нирку. Зрештою, я – після інсульту. Та зрозумів- запік шов. Зовсім недавно, влітку, вирізали апендицит. Шов ще не повністю зажив-я людина досить повна для свого зросту. Зігнувся-прикрив бік. Почав задихатися. Яциковський Б.І. бив мене з обох сторін, не повірите-«задницею». Він зігнувся до висоти мого росту і почав виляти нижньою частиною так, щоби закрити щілини, що утворилися. Я схватився за одвірки.Було дуже погано. Тоді і допоміг один поліціянт,що був у коридорі спереду. Я побачив, як він відсторонив кілька рук і ривком втіснився у коридор. Забіг у сесійну залу, крикнув «Слава Україні!» . Заграв Гімн і розпочалась сесія.
– Напевне, ні.Та життя навчило, іноді треба кинутися померти, щоби залишитися живим.Особливо це розумієш, коли тобі 19, і тебе кидають в іншу камеру. І веде тебе не конвойний, а штовхає у бездну безбашенний слідчий, і твій власний , безплатний, призначений цивілізованою державою адвокат. Коли бачиш перед собою кіпіш: десяток здорових дорослих чоловіків, поведінку котрих передбачити неможливо. І коли до тебе наближається здоровань-виявляється, що лише один ти в цьому світі, в далекому від рідної оселі Дніпрі. І ти на удар відповідаєш ударом, знаючи, що ,можливо, він останній у твоєму житті. І коли ти лежиш на підлозі, весь в крові, дядьки відмивають руки, щоби рішити твою подальшу долю і тут у віконечко влітає Ангел-кілька маляв. І від студентів. Хлопчина -то нікого не робив протизаконного, він просто не в той час появився не в тому місці і йому ні в чому признаватись.. Тебе сядять за «дубок», дають в руку «весло» і наливають кружку чефіру. Вперше відчуваєш волю, свободу. За весь період кошмару повірили. Ти готовий цілувати руки кожного із цих суворих, справедливих людей за те, що розібрались. Я «йшов» із Дніпра. Скоро представили «смотрящему»- і вже нічого не було страшно. Два шрами на моєму лиці лише нагадують про ці події: один, прикритий вусами, інший-волоссям на голові.Змінили адвоката, і якби я на суді не нападав на прокурора, суддю, в лиці котрих бачив продажний режим, то ,можливо, навіть на тому етапові обійшлося б умовним, і не при йшлося б кочувати на далеку Сумщину.За ту солодку волю правди я і боровся під стінами міської ради, за короткий глоток справедливості пішов на це. Хіба це поясниш?
– Не тримаюся силою цієї партії, мандата. Нічого в житті вони мені не дали, і ні на що від них я не розраховував. За плечима- кілька десятків принижених, безправних партійців.Я не міг це терпіти.Та мовчав. Напевне, старість дає про себе знати. До подій під райрадою за мною жодного порушення статуту партії. Навіть найменшого. Якби виключили без образи.- напевне, стерпів би. Та коли людина, для котрої Україна лише кормушка, обзиває тебе тушкою перед райрадою, малює з тебе всякі гадості- не втримався. Защеміло, як тоді, коли люди в камері не продали «ментярам» мене, то і я не маю права продавати людей, зовсім молодих, котрі ще ,як політики і дорослі люди, не сформовані.
– Чи правда, що там ви побили депутата обласної ради Яциковського Б. і Верховної – Дендея Є?
– Коли « назойливо» запросили у поліцію, подумав, що хочуть взяти заяву від мене, за порушення моїх прав, як депутата. Як сніг на голову: взнав, що я побив п. Богдана. Далі-ще й депутата з Києва, як потім вияснилося , спецпризначенця, полковника поліції. Чимось нагадав від мені мого слідака. Так і хотілося запитати, як у фільмі про Шурика, чи ще якусь там башню тоже розбив я. Звичайно, нікого я не бив. Зрештою, депутата Дендея я навіть не знаю. Ніякого мандата він не представляв. З мене взяли пояснення по обох цих людях, поки-що, як від свідка ,та пояснили, що моїх прав, як депутата, не порушено, оскільки я попав на сесію, тож ніяких перспектив моя заява не матиме. Поки-що її не давав, пораджуся з адвокатом. Якби не пройшов, не зміг виконувати функції, як депутат, тоді би був кримінал і можливість завести справи. Ну, що ж –все попереду. А те, що п. Богдан хуліганив, захопивши трибу- ну сесії, перешкоджав голосуванню депутатів, поки не дали йому слово, принизив мене, як людину, що виконує виховну функцію серед школярів фошопами в ЗМІ –напевне, не побачили. Жаль, мало що змінилося з тих далеких часів, а якщо і змінилося, то думаю, ще в гірший бік безправності і беззахисності громадян.
– До нього мені, як до Бога.: Яциковський перекрив всі шляхи. Зв’язувався я із Ю.Чижмарем, пробував говорити з І.Мосійчуком- все в пусту. Обіцяють, що розберуться. Можливо, ви зумієте передати ці мої слова йому. Думаю, п. Олег навіть не знає , який «геморой» чекає його з таким керівником обласної організації.Гроші Яциковського -це добре на виборах, та навіть вони не замінять втрати електорату, пов’язані з таким призначенням . Керівник обласного осередку в першу чергу лице партії, а не грошовий мішок!
Г.Барва
