Українські телерадіокомпанії мають публічно звітувати про джерела фінансування та власників – такий крок необхідний для належного регулювання медійної сфери і дотримання стандартів. Забезпечити прозорість медійної власності можливо, і це не загрожуватиме свободі слова. Про це йшлося під час експертної зустрічі “Прозорість фінансування медіа: досягнути не можна покинути”, яку організував Центр демократії та верховенства права спільно з Фундацією “Суспільність” за сприяння Незалежної медійної ради.
В Україні тотальна більшість телеканалів належать особам, пов’язаним з політиками чи бізнесовими структурами. Тому фінансова прозорість медіа є важливою для суспільства. Знання реальних власників та спонсорів телеканалу дозволить громадянам розпізнавати потенційні маніпуляції у ефірах і дезінформацію. Адже більше 80% глядачів і читачів обізнані про існування замовних матеріалів у медіа. А державні органи зможуть реагувати на порушення з боку каналів або на непрозоре фінансування.
Публічні баланси: як телеканали мають звітувати перед суспільством
“Навіть коли канали декларують фінальних бенефіціарів, далеко не завжди саме ці люди де-факто фінансують канали. І ми маємо це доводити, бо канал може задекларувати умовного кіпріота Попандопулоса, але за редакційною політикою ми бачимо, яка політична сила пов’язана з каналом”, – пояснив Ігор Розкладай, головний експерт з медійного права ЦЕДЕМ.
Тож одне із ключових завдань у медійній сфері – відкрити для суспільства інформацію про джерела коштів у телерадіокомпаній, відзначив Тарас Шевченко, директор Центру демократії та верховенства права. Базовим кроком має стати прозорість фінансових балансів аудіовізуальних медіа. Наразі ця інформація є закритою.
“Ми всі знаємо, що телерадіоорганізації збиткові і мають інші джерела фінансування. Баланс покаже суспільству, як насправді побудований бізнес. Адже якщо організація, яка отримала ліцензію є фірмою-прокладкою, а кількість працівників є смішною, то експерти ставитимуть питання. Баланс покаже, куди насправді йдуть кошти. Власне, він уже є, питання у тому, як його зробити прозорим”, – наголосив Тарас Шевченко.
Директор ЦЕДЕМ пропонує рухатися до більшої прозорості, за якої телерадіокомпанії публікуватимуть фінансову звітність. До прикладу, наразі оприлюднювати власні кошториси зобов’язані політичні партії. Іншим взірцем є звітування комерційних банків перед НБУ – зокрема, банки публікують доволі детальні звіти, які включають фінансовий баланс установи.
Натепер реформа фінансової прозорості медіа обговорюється у Верховній Раді України. Найчастіше йдеться про підзвітність саме аудіовізуальних медіа. За словами Миколи Княжицького, народного депутата фракції “Європейська солідарність”, законодавчі зміни потрібні, адже телебачення не є бізнесом: канали створюються для впливу на глядачів.
“Телебачення припинило бути ринком, воно – засіб маніпуляції. Це означає, що власники утримують медіа задля певної мети. Вона може бути різна: це вплив на виборчі процеси, як це є у медіагруп, або просування різних цілей”, – зазначив нардеп.
Микола Княжицький також озвучив власні пропозиції щодо питання прозорості медіа власності, які отримали своє втілення у законопроекті №2072. Так, у разі його ухвалення канали звітуватимуть про фінансову діяльність, зокрема загальну суму витрат, договори кредиту, позики та заборгованості. А Нацрада з питань телебачення та радіомовлення отримає право вимагати надання інформації і самостійно досліджувати прозорість медійної власності. За порушення прозорості каналам загрожують санкції: від штрафу до анулювання ліцензії.
Детальний огляд законопроекту №2072 читайте у матеріалі Центру демократії та верховенства права
Водночас, наразі робоча група, експертів, учасником якої є Ігор Розкладай, розробляє комплексний законопроект про медіа. За планом авторів, його частиною можуть стати і норми щодо прозорості медійної власності.
Повноваження для Нацради та співпраця з соцмережами: як втілювати медійне законодавство
Якщо в Україні з’явиться законодавство про фінансову прозорість медіа, то стежити за його дотриманням буде Нацрада з питань телебачення та радіомовлення. Однак зараз регулятор самостійно не займається пошуком кінцевих бенефіціарних власників, телерадіокомпанії самі подають звіти про свою структуру.
“Причому немає механізму, аби сказати: у нас є сумнів, що це реальний кінцевий власник. Як приклад, майже всі медійні групи їх не розкрили. І навіть якщо ми визнали структуру непрозорою, закон передбачає, що можемо лише не продовжити ліцензію. Тобто чекати, аж доки компанія подасть заявку на переоформлення”, – вказала юристка Нацради Анна Литвищенко.
На практиці Нацраді складно і виявляти власників-іноземців. Наразі регулятор не має фінансової можливості отримувати інформацію з реєстрів тих країн, у яких подібні дані є платними.
Наразі медійні експерти дискутують і про те, чи має Нацрада з питань телебачення і радіомовлення набути повноважень, аби реагувати Інтернет, або ж і друковані медіа пресу. За словами Ігоря Розкладая, існує питання, як працювати у цих сферах.
“Чи є у нас інфраструктура, яка дозволяє моніторити ситуацію? І чи має механізми Служба безпеки України, аби реагувати на явища, які є явною диверсією? Адже якщо сюди заходять російські гроші, причому готівкою, то це диверсія, гра ворога на нашій території”, – вказав він.
Утім, у випадку Інтернет-компаній можливий сценарій співрегулювання. Так, держава може пропонувати власні підходи (наприклад, щодо мови ворожнечі), і мережі враховуватимуть їх у своїй політиці. Наразі така співпраця налагоджується з Facebook, дещо на меншому рівні вона існує з компанією Google.
Як вказав Ігор Розкладай, загальною метою є стимулювання медіа до чесності і прозорості, і лише у разі порушень має наставати відповідальність.
Проведення заходу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID “Медійна програма в Україні”, який виконується міжнародною організацією Internews.
