Громадськість Тернополя відзначила 150-річчя з дня народження Лесі Українки у Миролюбівці

У Тернополі не відзначали, бо міський голова Сергій Надал зі своїми так званими патріотами, а насправді пристосуванцями-свободівцями, не погодився, щоб у центрі файного міста був пам’ятник Лесі Українці. Зате від кремлівських окупантів досі не можуть не те, щоб зняти, хоча б перенести на вулиці Пушкіна, антиукраїнського придворного поета. Чому не можуть? Відповідь очевидна – замасковані у вишиванки партійці працюють у руслі кремлівської лінії на свої шкурні матеріальні інтереси, не соромились донедавна ходити на медведчуківські телеканали.

Але патріотична громадськість файного міста організувалась і завітала до села Миролюбівка Тернопільського району, де стоїть пам’ятник на повен зріст Лесі Українці. Можливо, він не надто витончений, але хоча б такий. За совка він пролежав чверть століття на току і лише на зорі Незалежності України голова колгоспу наважився його встановити.

Ідейним натхненником та організатором урочистостей був Петро Маленький, член громадської організації “Ветеранське об’єднання Української Гельсинської спілки”.

Як відбувались урочистості можна переглянути у відеозаписі. Роздруковувати усі виступи не має сенсу, бо 95% читачів цієї замітки заледве дочитають три абзаци. І це говорить не відчай, а об’єктивна реальність – Google Analytics.

Якщо говорити лаконічно, то цікаво було послухати виступи вищезгаданого Петра Маленького, професора Василя Ященка, астролога Івана Круп’яка, який є уродженцем Чорториї (нині Миролюбівки), кандидата медичних наук Орисі Смачило. Вони піднімали злободенні та актуальні теми.

Дуже змістовно виступив у ході урочистостей театр пісні “Оберіг” під керівництвом поетеси і співачки Ярослави Декалюк. А серед акторів, які представили глядачам уривок з “Лісової пісні”, особливим талантом відзначилась студентка Інна Макух із західноукраїнського національного університету.

Було чимало й незручних моментів. Автор цих рядків зрозумів, чому Україна 30 років будується і не може ніяк постати, не має порядку і відповідальності на прикладі підготовки до урочистостей. Є колонки, не має переноски, є пам’ятник, але не має елементарного облаштування, добре, що хоч сніг є болото закидати, є дорогі телефони, але не має культури ними користування (елементарне відключення звуку при фотографуванні, при зйомці мобільними не обов’язково заходити майже до облич виступаючих), є нібито поети і громадські діячі, але у значної частини рівень підготовки виступів, читання поезії викликав сором. А ще гірше, коли оратори сходили зі сцени і починали за кілька хвилин розповідати дурниці, демонструючи елементарну неповагу до колег-виступаючих, до слухачів навколо. Не менш непривабливо виглядало, коли “зіркові” глядачі раптово хотіли сфотографуватися у ході урочистостей. Добре, що хоча б не зупиняли дійство, щоб їм не завадили зазнимкуватися. Такого дикунства вже не побачите серед прогресивної молоді. У них все чітко організовано. Але наразі ми живемо так як є. Не має німця, щоб зробив порядок, бракує елементарної відповідальності і культури. І це є наша Україна. Співуча. Весела. Але чи така, яку б ми хотіли бачити? Чи виконуємо елементарні заповіти класиків?

Якщо вам зручніше дивитись відеозапис у Фейсбуці – пропонуємо його і в цій соцмережі, а також просимо поширювати серед друзів та родини.

Хочете отримувати новини в месенджер? Підписуйтеся на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ чи долучайтесь до нашої групи у Вайбері Ми є також в Instagram , у facebook та  whatsapp