Це добре, але я завжди хотіла, щоб вона любила мене по-іншому.
Я хотіла б розділяти з нею свої інтереси. Наприклад, говорити про психологію. Або прочитані книги. Але мама так не вміє. А ось шашлик або торт із маскарпоне – будь ласка.
Чоловік любить мене через події. Мені не треба ходити та просити, щоб він повісив полицю. Якщо купили – наступного дня вона висітиме на потрібному місці.
Це добре, але я завжди хотіла, щоб він любив мене по-іншому.
Я мріяла, щоб він був чуйним та уважним до моїх почуттів. Помічав їх, відбивав, підтримував. Загалом був майже як психотерапевт. Але він не такий. Йому треба, щоб я говорила прямо. Розшифровка міміки та голосу у нього явно шкутильгає. А ось цвях вбити або полицю повісити – будь ласка.
Син любить мене ніжністю. Він мене цілує, обіймає, торкається. Тактильний він. Подивиться на мене – і одразу лізе обійматися.
Це добре, але я завжди хотіла, щоб він любив мене по-іншому.
У моїх мріях ми разом ліпимо вареники з картоплею та поливаємо грядки. Але він не вміє. А ось подарувати тисячу поцілунків – будь ласка.
Близькі люди люблять нас, як можуть. Можна битися об їхнє невміння давати те, що нам потрібно. Вимагати, пояснювати та засмучуватися, що все одно не розуміють.
А можна залишити все як є. Але при цьому не кидати себе. А віднести свої потреби в інше місце до інших людей. Там, де вони можуть розвернутися.
Розмови про психологію – до захоплених колег. Потребу в почуттях – терапевту. А спільні домашні стосунки розділити із чоловіком.
А близьким… Близьким дозволити любити себе своїм неідеальною любов’ю. Приймати та цінувати її такою, якою вона є.
Як вам такий підхід?
Валерія Градобоєва
