Відсутність світла, води, опалення, все можна пережити. Аби тільки без рашки

Майже дві доби в нашому житловому комплексі (ЖК) в Києві не було світла, води, опалення, Інтернету і мобільного зв’язку. Оскільки немає газу, а тільки електро плити, то й готувати ми не могли.

ЖК в нас дуже «молодий», мені здається 80% сімей з маленькими дітьми. І відповідно з маленькими тваринками. У дітей не було ані уроків, ані тренувань, ані гуртків.

Я піднялась на 13 поверх вже стільки разів, шо дупа моя як горіх, але мабуть кокосовий.

І знаєте шо? Ми адаптувалися. Дітки читають і роблять уроки з ліхтариками. Замість освітлення в залі – гірлянда на батарейках. Свічки, суха їжа, яка не псується, запаси води.

Магазини і кав’ярні працювали на генераторах і годують людей. Ніхто не закрився!

Люди згуртувалися і їздили в бювет набирати воду. Ввечері діти бавилися на майданчику, грали в сніжки. А вночі, попри льодяний дощ, комунальники виправляли і ремонтували все, що накоїли ті с***ки.

А на другий день блекауту люди так ломилися на роботу, шо зламали двері метро на Видубичах. Ніякої паніки, всі роблять що мусять робити і навіть більше.

Як воно жити декілька тих кілька днів ніби у 18 сторіччі? Складно, звісно.

Кажуть, що ті дебіли, шо нас обстрілюють, вважають, що таким чином ми будемо згодні домовлятися. А в мене тільки одна думка була всі ці дні: Господи, аби не почали домовлятися!!! Ми були цілковито відрізані від новин і не знали що коїться, але Боже, тільки не йдіть на поступки!

Відсутність світла, води, опалення, все можна пережити. Аби тільки без вас, недоробки.

Без вас всіх – гарних і поганих, тих, хто випускає ракети і віддає наказ їх застосовувати, хто «за мир і щоб не було війни», хто тихо сидить мовчки і поза політикою. Хто в москві або якомусь ще срані сидить в кафе в той час як мами в українських містах не можуть помити дітей і нагодувати теплою їжею. В той час як в реанімації зникає світло, ви падлюки плануєте новорічну відпустку.

Вода, опалення, світло, їжа і їх відсутність – проблема, яку можна вирішити. Ви – прокляття, моральне збочення.

В моєї бабусі були дуже влучні слова, вона казала в деяких випадках «гидую».

Так от я гидую навіть з вами по сусідству жити. Сама думка, що за декілька сот кілометрів є кордон з орками, мене гидить.

Я гиджуся вимовляти слово «росія» і моя дитина гидиться і онуки будуть.

Я гидую, що колись в дитинстві, коли ви приїжджали з єбенів до нас в Запоріжжя купатися в морі і жерти нормальну їжу як не в себе, я заходила з вами в одне море.

Я гидую навіть заради приколу дивитися вашу тупу пропаганду. Я гиджуся навіть ржати з вас, бо ви убогі.

Я ходжу  Києвом – святому місту – і навіть гиджуся уявити, як ми були на крок від того, шоб ви своїми гидотними ногами торкалися бруківки на Подолі!

Словом, сіль вам в очі, камінь на груди! І тьфу три рази в обличчя на захід сонця!

Слава Україні!

Київ тримається і буде триматися Як і Херсон чи Львів, Тернопіль та Суми, Кривий Ріг та Луцьк, Запоріжжя і Харків.

Слава ЗСУ, людям України, і енергетикам, комунальникам, ДСНС, лікарям і поліцейським!”

І тут в мене сльози. Мені пощастило-я народилася в Україні. Я – Українка!