“Пацани не вибачаються”, “Запам’ятай, ти тепер пацан, ти тепер на вулиці, а навколо – вороги”. Російський серіал “Слово пацана. Кров на асфальті” про кримінальну Казань пізніх 80-х ще не вийшов повністю, а фрази з нього вже розлетілися онлайн-простором. І не лише російським, але й українським.
В Україні це спантеличило й обурило багатьох.
“Точняк, все так і було”, “Наче з мого району намалювали”, коментують деякі глядачі. Молодших захоплює екзотика, старших – ностальгія. Інші ж називають його небезпечним витвором, що героїзує бандитів і кримінал. Особливо для підлітків – вікове обмеження 18+ для більшості не стало на заваді.
В Україні багатьох шокує популярність серіалу, вони ошелешені: як у розпал війни з Росією, постійних обстрілів, смертей, важкої ситуації на фронті молодь може дивитися вироблений в РФ серіал, що “романтизує пізній совок”. Серіал популярний серед “ватної” аудиторії, яка є бидлуватою і тому герої з рашки їй близькі.
На адресу СБУ посипалися вимоги його заборонити, хоча російське кіно українці дивляться переважно через піратські стримінгові платформи, які вже поза законом.
Тим часом серіал із післясмаком крові, афганського синдрому і пісень “Ласкового мая” хітує: періодично очолює українські гугл-тренди й музичні чарти. Саундтрек з нього, пісня “Пыяла” гурту “Аигел”, вже багато днів на першому місці чарту Top-100 Ukraine на Apple Music. Це означає, що неосвченого бидла ще доволі багато в Україні. Не треба далеко ходити: перегляньте лише ось це відео з вечірнього життя одного із коледжів на Львівщині.
Згаданий інцидент трапився в училищі села Червоне на Львівщині. Там навчаються на кравців, перукарів, пекарів, слюсарів та електрозварників, але помітно, що дехто зі студентів хотів би більше займатися вуличними єдиноборствами. Можливо, у них зʼявиться такий шанс, адже учасників ритуального побиття вже відрахували з училища та виселили з гуртожитка. В коментарі ЗМІ директорка освітнього закладу повідомила, що відрахувати довелося чотирьох 19-річних студентів п’ятого курсу.
Що ж це за феномен?
На реальних фактах і за державні гроші
Заборонити серіал вимагають і в самій Росії, хоча зняли його за державні гроші.
В його основі лежать реальні події, які описав журналіст Роберт Гараєв у своїй книзі про кримінальну Казань, а на екран переніс режисер Жора Крижовніков (псевдо Андрія Першина).
Знімали серіал зокрема за фінансової підтримки ІРІ – Російського інституту розвитку інтернету. Це структура, що розподіляє бюджетні гроші на “патріотичний контент”. До наглядової ради організації входить, наприклад, головна редакторка пропагандистського каналу Russia Today Маргарита Симоньян і заступник голови адміністрації президента Росії Сергій Кирієнко.
Інститут затверджує фінансування в тому числі проєктів так званих воєнкорів, дає гроші на ролики на кшталт “Сльози Донбасу” та “Нацистські карателі” (про український полк “Азов”), а також на російські патріотичні фільми.
Інститут фінансує й незаангажовані проєкти. Навіть ті російські діячі, які публічно висловлювалися проти анексії Криму та нападу на Україну, визнають, що ІРІ – чи не єдине можливе джерело грошей.
Тим не менше найбільш обговорюваний в Росії серіал деякі представники російської влади вимагають заборонити.
Мовляв, він романтизує культуру насильства, і підлітки вже почали наслідувати його героїв – хтось жартома, а хтось серйозно.
Наприклад, в Татарстані підлітки створили кілька телеграм-каналів з назвами відомих у минулому злочинних груп, намалювали карту з межами підконтрольних районів і влаштували сутичку – штовхалися та кидалися сніжками. Ніхто не постраждав, але відеозаписом “конфлікту” зацікавилася поліція й провела профілактичні бесіди з учасниками та їхніми батьками.
Були навіть спроби пов’язати серіал зі справжнім вбивством 17-річного хлопця. Буцімто вбивці говорили фразами із серіалу, але ця версія виявилася фейком.
“Фільм став романтизацією бандитизму та виправданням страшного явища — “казанського феномену” і формує хибні уявлення про кримінальний світ в очах молоді”, — заявила російська дитяча омбудсменка в Татарстані Ірина Волинець.
Вона звернулася до Роскомнагляду з проханням перевірити “Слово пацана”, заборонити його трансляцію та заблокувати сайти, де його показують.
“Куди дивиться СБУ”
В Україні серіал викликав ще більше обурення. І не тільки через зміст, а й через сам факт популярності продукту з “країни-агресора”.
Запеклу українську дискусію про фільм помітили навіть російські воєнкори і зловтішаються: “Замість туфти про бандерівців, українські школярі стежать за пригодами пізньорадянської малолітньої гопоти”.
Серіал часто порівнюють із фільмом “Брат-2”, хоча в ньому ані Україна, ані українці не фігурують у жодному контексті (втім, серіал повністю ще не вийшов, останню серію випустять пізніше у грудні).
Режисер Андрій Першин публічно не виступав ні за, ні проти початої Росією війни.
В одному з інтерв’ю він заявив, що якби йому замовили фільм про Крим, він би відмовився.
“Ось Вуді Аллен міг би дослідити людей у Криму. Без ангажованого поділу героїв на наших та не наших. А ми цього зробити поки що точно не можемо”, – говорив він в інтерв’ю “Крым. Реалии”.
У саундтреку до серіалу, крім хітів пізнього Союзу, є сучасна пісня російського гурту “Аигел”. Вона звучить татарською мовою і після прем’єри серіалу очолила світовий чарт Shazam, сервісу з розпізнання музики.
Гурт засудив війну в Україні і, припускають, що саме через це його не згадують у титрах, повідомляє BBC
Українські ж коментатори й публічні діячі обурені насамперед російським походженням серіалу і слів не добирають. Дехто з них вже закликали СБУ звернути на це увагу.
“Я дві серії подивилася і це п…ць, панове”, – пише артоглядачка Лєна Чиченіна.
“Хочу звернутися до СБУ та всіх громадян України з такою проблемою: наші підлітки симпатизують російському серіалу країни, яка вбиває наших підлітків і нас всіх”, – говорить українська акторка Ірма Вітовська у відеозвернення.
Цей факт вона вважає не менш небезпечним, ніж сама розвʼязана Росією війна:
“Всі ці схвальні симпатії і коментарі, на зразок “давайте повертатися в СРСР”. Я вважаю, що це небезпечно так само, як і війна… Я хочу запитати у батьків: у вас є совість?”
Схоже емоційне відео записала телеведуча Маша Єфросиніна, звернувшись до тих, хто “продовжує захищати російськомовний контент”:
“Давайте, вперед, туди (в Росію – Ред.), тільки не тут, де за ваші сраки прямо зараз гинуть українські чоловіки та жінки”.
Міністерство культури зробило спеціальну заяву, засудивши поширення серіалу. Чиновники вказали, що він “пропагує насилля, кримінал та естетику, притаманну країні-агресорці, а також ворожу пропаганду, побутування якої в Україні в умовах війни є неприпустимим”.
“Магія кіно”
Симпатики ж фільму відповідають: фільм зроблений професійно, тому й став популярним в тому числі в Україні.
Такої думки дотримується режисер і продюсер Олександр Роднянський, який створив український канал “1+1”, а потім тривалий час працював у Росії і був там одним із найвпливовіших телепродюсерів.
“Це безпрецедентний успіх. Про серіал говорять, сперечаються, наслідують його героїв, вимагають серіал заборонити… Я не розумію поки що, чи є в серіалі художня цінність, але зроблено його безперечними професіоналами. Він “працює”, – каже Роднянський ВВС Україна.
З початком повномасштабної війни він засудив вторгнення, покинув Росію і зупинив там усі свої проєкти. Війну він назвав особистою трагедією.
На питання про популярність серіалу в Україні він відповідає так: “Це магічна властивість кіно. Якщо воно викликає інтерес та довіру до героїв і здатне хвилювати, то долає всі кордони. Навіть під час війни”.
Воєнний оглядач Кирило Данильченко пропонує шукати причину популярності серіалу “в собі”.
“Те, що у нас рівно такі ж хрущовки, яким реновацію робити 50 років мало, а з розваг на районі наливайка та “качалка” у підвалі через 30 років – винні не російські наративи”, – пише він.
Сучасна українська реальність, на його думку, не так вже й відрізняється від пізньої радянської:
“Причина того, що залітають ці фільми про чушпанів та шкаларупу – совок досі поряд. Часто через стіну у будинку. Через 30 років… Нам би в собі спочатку розібратися, а потім уже в російських наративах та конкуренції у кіно”.
Тупа ледача аудиторія?
Втім з початком повномасштабного вторгнення український онлайн-простір таки змінився, а російського контенту, який до того там переважав, стало менше.
На цей момент, наприклад, у першій десятці музичних YouTube-трендів в Україні лише одна пісня російською мовою виконавця з Росії, всі інші – українською мовою.
У загальні YouTube-тренди в Україні щодня потрапляє 30-50% іншомовного, переважно розважального контенту, в тому числі російською мовою.
На Apple Music у категорії Top-25 Kyiv на цей момент перше місце посідає той таки гурт “Аигел” із саундтрековою піснею зі “Слова пацана”. Окрім неї в десятці ще три пісні виконавців із РФ, а решта – українські.
А от з кіно й серіалами, цілком можливо, ситуація далеко не на користь українського виробництва. Однак більшість російського контенту українці дивляться на піратських стримінгових ресурсах, тому порахувати пропорції складно.
Причини, чому українці масово дивляться і слухають російське, найчастіше зводять до трьох головних: недостатньо свого якісного виробництва, потужний кіноринок самої Росії та сама аудиторія, яка звикла до російського,
Артоглядачка Лєна Чиченіна пропонує тим українським публічним персонам, які критикують підлітків, “подивитися на себе”:
“На підлітків виливається купа претензій – чому, мовляв, ви такі тупі? А “Свати 7”, бл…, хто дивився за кілька місяців до вторгнення? А [російські] серіали хто дивився і робив? Якщо дорослим людям не вдавалося дійти до елементарних висновків, то що ви хочете від школярів?”
Втім багато хто саме смаки аудиторії вважає головною причиною.
“Бо люди ліниві, люди роблять так, як їм комфортно… Коли їх ніхто не бачить, вони дивляться те, що вони хочуть. І напружуватися ніхто не хоче. А культура – це напружуватися”, – каже український телеведучий Вадим Карп’як в коментарі для ВВС Україна.
Водночас він визнає – якщо Україна не може запропонувати свій контент, глядачі його знайдуть деінде.
“У нас же немає свого контенту про пацанів. Тобто вони є, а контенту немає. Українці поки що не зняли такого серіалу, а запит на нього є”.
Але чи можна зняти переконливе і реалістичне кіно про “розборки” банд у великому українському місті 80-х, наприклад Харкові чи Дніпропетровську? І щоб герої говорили українською.
Вадим Карп’як переконаний, що так.
“Все можна зняти. Це питання творчості. І готовності це зробити. Є ж екранізація роману Жадана, щоправда про 90-ті (екшен “Дике поле” про рейдерське захоплення заправки на основі роману Сергія Жадана “Ворошиловград” – Ред.).
Втім з початком повномасштабного вторгнення український онлайн-простір таки змінився, а російського контенту, який до того там переважав, стало менше.
На цей момент, наприклад, у першій десятці музичних YouTube-трендів в Україні лише одна пісня російською мовою виконавця з Росії, всі інші – українською мовою.
У загальні YouTube-тренди в Україні щодня потрапляє 30-50% іншомовного, переважно розважального контенту, в тому числі російською мовою.
На Apple Music у категорії Top-25 Kyiv на цей момент перше місце посідає той таки гурт “Аигел” із саундтрековою піснею зі “Слова пацана”. Окрім неї в десятці ще три пісні виконавців із РФ, а решта – українські.
А от з кіно й серіалами, цілком можливо, ситуація далеко не на користь українського виробництва. Однак більшість російського контенту українці дивляться на піратських стримінгових ресурсах, тому порахувати пропорції складно.
Причини, чому українці масово дивляться і слухають російське, найчастіше зводять до трьох головних: недостатньо свого якісного виробництва, потужний кіноринок самої Росії та сама аудиторія, яка звикла до російського,
Артоглядачка Лєна Чиченіна пропонує тим українським публічним персонам, які критикують підлітків, “подивитися на себе”:
“На підлітків виливається купа претензій – чому, мовляв, ви такі тупі? А “Свати 7”, бл…, хто дивився за кілька місяців до вторгнення? А [російські] серіали хто дивився і робив? Якщо дорослим людям не вдавалося дійти до елементарних висновків, то що ви хочете від школярів?”
Втім багато хто саме смаки аудиторії вважає головною причиною.
“Бо люди ліниві, люди роблять так, як їм комфортно… Коли їх ніхто не бачить, вони дивляться те, що вони хочуть. І напружуватися ніхто не хоче. А культура – це напружуватися”, – каже український телеведучий Вадим Карп’як в коментарі для ВВС Україна.
Водночас він визнає – якщо Україна не може запропонувати свій контент, глядачі його знайдуть деінде.
“У нас же немає свого контенту про пацанів. Тобто вони є, а контенту немає. Українці поки що не зняли такого серіалу, а запит на нього є”.
Але чи можна зняти переконливе і реалістичне кіно про “розборки” банд у великому українському місті 80-х, наприклад Харкові чи Дніпропетровську? І щоб герої говорили українською.
Вадим Карп’як переконаний, що так.
“Все можна зняти. Це питання творчості. І готовності це зробити. Є ж екранізація роману Жадана, щоправда про 90-ті (екшен “Дике поле” про рейдерське захоплення заправки на основі роману Сергія Жадана “Ворошиловград” – Ред.).
