Приплентався я з роботи — втомлений як собака, наче цілий день вагони розвантажував. Ледве доповз до дивана, гепнувся й задер ноги. Дружина, золота моя людина, одразу принесла склянку холодної водички з лимоном. Тільки-но збирався перевести подих, аж тут підходить син і мовчки протягує мені якийсь папірець.
Дивлюся, а там табель:
Англійська — 3
Біологія — 3
Математика — 2
Фізика — 3
Хімія — 2
Історія — 2
Музика — 3
Географія — 3
Як побачив я ті оцінки — в очах потемніло! Підскочив на дивані, наче окропом ошпарений, і як загорлаю на всю хату:
— Це що за кiно, я не зрозумів?! Ти з того телефона й телевізора взагалі вилазиш?! І в тебе ще вистачає нахабства мені ОЦЕ показувати?! Соромно має бути!
Дружина дивиться на мене з хитрою посмішкою й каже:
— Та вгамуйся ти, татусю, почекай, послухай спочатку…
— А ти взагалі мовчи! Розбестила пацана, слова не скажи! Жодної відповідальності в голові, один вітер! У нашому роду ніхто й ніколи так паршиво не вчився, запам’ятай це раз і назавжди!
Син стоїть, кліпає очима, а потім так тихо-тихо каже:
— Тату… ти вибач, звісно. Я просто в старому серванті прибирав… Це твій табель за сьомий клас. Спадщина з 1980 року.
