Бучач – містечко на Тернопільщині з населенням у неповних 15 тисяч осіб, про яке багато з моїх знайомих і не чули ніколи, от хіба що як марку популярного коньяку. Розташоване на стрімких пагорбах навколо мальовничої річечки Стрипи, його кручені вулички – як тераси з численними підпірними стінками з місцевого червоно-вишневого пісковику. Все місто тоне в квітах, пишних, викоханих, добірних сортів.
Погорби вінчають руїни старовинного замку, який веде своє начало від XIV століття. А останні століття це був типовий єврейський штетл, де кількість населення іудейського віросповідання була 50% та вищою.
За кількістю унікальних пам’яток на одиницю площі Бучач знаходиться у першій п’ятірці міст Галичини. 
1672 року твердиню взяли в облогу османи під проводом самого султана Мехмеда IV (цих своїх союзників, як відомо, привів на Поділля правобережний гетьман Петро Дорошенко). 18 жовтня у Бучачі під «Золотою липою» підписали мирний договір між Османською імперією та Річчю Посполитою (це старезне дерево досі стоїть при дорозі на Соколів).
При дворі Миколи Василя Потоцького, власника міста, пропрацював майже півтора десятиліття славетний скульптор Йоган Пінзель і саме тут створив більшу частину своїх шедеврів. 
Він прикрашав місцеві храми і дуже елегантну Бучацьку ратушу, створену 1751 року в тандемі з архітектором Бернардом Меретином. Для оздоблення ратуші Пінзель виготовив 14 скульптурних композицій, що ілюстрували відомі біблійні й антично-міфологічні сюжети (за іншою версією, скульптур було 24, всі вони втрачені, проте частину з них мають відновити). Ця споруда у стилі рококо не має аналогів не лише в Україні, але й у Центральній Європі. Існує легенда, нібито фундатор вимагав від будівничих, аби висотою ратуша хоч трішки, але перевищила знамениту вежу Корнякта – на той час найвищу споруду Львова й цілої Галичини. За іншою легендою, Микола Василь Потоцький заборонив майстрам одружуватися, аж поки їхнє творіння не перевершить за красою львівську конкурентку.
Стільки оригіналів Пінзеля, та ще в відповідних для них місцях я не бачила ніколи! А ще тепер знаю якою брамою до костелу Успіння (Внебовзяття) Богородиці він ішов до вінця і перед яким вівтарем давав шлюбні присяги та хрестив своїх дітей. 
У співпраці Меретин-Пінзель на замовлення Потоцького зведено греко-католицьку церкву Покрови (1764 або 1755 р.) в стилі пізнього бароко. Літом 1941-го перші совєти тікаючи від німців, аби не заморочуватися з евакуацією заарештованих “ворогів народу”, розстріляли в’знів з тюрми НКВД і їх тіла таємно скинули в одну із церковних крипт. Церкву повернули вірним лише наприкінці 1980-х. У 1990 році під час ремонтних робіт виявили поховання закатованих. Загалом виявили 148 людських кістяків, серед них – навіть дитячі. Рештки поховані у братській могилі-склепі біля храму.
Тут досі, у ХХІ-му столітті, діє чоловіча (!) школа при монастирі оо. Василіан де навчаються учні з цілої України.. 
Фріда Фройд – прабабуся батька психоаналізу Сиґізмунда Шломо Фройда, також родом з Бучача. Написи на могильних плитах єврейського кладовища в Бучачі свідчать про те, що принаймні 4 покоління предків Фройда по лінії батька до Шломо Фройда мешкали в Бучачі. Зокрема, його прадід Єфроїм Фройд. Там народився й дід психоаналітика, Соломон (Шломо) Фройд. Інші лінії споріднення та переїзди родини пов’язують його з Тисменицею, Бродами та Одесою.
З цим містом походженням пов’язаний Джо Дассен (повне ім’я – Джозеф Айра Дассен, який народився у 1938 році в Нью-Йорку). Його дід по матері доктор Луїс Лонер походив із Бучача, а дід по батьковій лінії Шимон Доцин був з Кам’янця-Подільського, прадід Мойше-Вольф – з Сатанова. 
З цього містечка походить Шмуель Йосеф Аґнон ( справжнє ім’я — Шмуель Йосеф Галеві Чачкес) — єврейський письменник, син чортківського раввина-хасида Шолома Мордехая Леві Чачкеса. Аґнон – перший лавреат Нобелівської премії з літератури (1966) серед івритомовних та їдишомовних письменників. Ми мали нагоду відпочити в арт-дворику з колоритною кав’ярнею в його будинку. 
З Бучачем пов’язаний дід відомого дитячого письменника Всеволода Нестайка – о. Денис (Діонизій) Порфирович Нестайко — український греко-католицький священик, громадський діяч, крилошанин. Протягом багатьох років був парохом у Бучачі (1906–1936 роки) і бучацьким деканомВосени 1918 р. в будинку, де мешкав о. Денис Нестайко, відбувались наради керівників української громади Бучача, на яких вирішувались питання переходу влади у місті та повіті від австрійців до представників ЗУНР. Після окупації ЗУНР брав участь у відновленні діяльності українських громадських організацій Бучача. 24 серпня 1924 р. на установчих зборах «Повітового союзу кооператив» (ПСК) обраний головою Надзірної (спостережної) ради ПСК. Після заборони польським окупаційним урядом в 1924 р. діяльности філії організації «Пласт» надавав свій будинок для таємних занять членам організації. 
Замість магнітиків привезла додому коньяк і чудесну грушівку з фірмового магазину місцевого коньячного заводу. В цьому крихітному магазинчику біля ратуші є також кошерні напої, чудове оформлення, прекрасний консультативний супровід.
Бучач – неймовірний!
Роксолана Гаврилюк (фото автора)
