5 серпня прокурори САП оприлюднили в суді листування колишньої віцепрем’єрки та міністерки юстиції Ольги Стефанішиної.
З нього випливає, що під час конкурсів на керівні посади в НАБУ та НАЗК вона через урядових членів комісії намагалася:
🔹 визначати пріоритетних кандидатів;
🔹 вимагати перенесення засідань конкурсної комісії;
🔹 координувати позиції членів комісії від Уряду;
🔹 давати вказівки, кому з кандидатів занижувати бали.
Приклад – конкурс на керівника НАЗК у 2024 році. Як зʼясувалося, Стефанішина координувала обраних урядом членів комісії, узгоджувала кандидатів і вказувала, кому занижувати бали. У результаті певні люди з її шорт-ліста опинилися у фіналі та в лавах НАЗК.
Мусимо визнати: ми в ЦПК тоді припустилися помилки, по суті привітавши результати конкурсу в НАЗК.
Адже зараз усі чудово бачимо наслідки: поки НАБУ на постійній основі оголошує підозри найвищим посадовцям у країні — Єрмаку, Чернишову, Галущенку, самій Стефанішиній — у НАЗК у цій царині жодних видимих результатів.
Там тихесенько “ховають” перевірку декларації Єрмака чи починають перевіряти Галущенка лише тоді, коли той уже отримав підозру від НАБУ.
Так чи інакше, участь міжнародних експертів із переважним правом голосу – сьогодні єдиний запобіжник, який реально ускладнює ручне призначення лояльних керівників.
Це особливо важливо напередодні реформи процедур обрання генерального прокурора та директора ДБР. Без справді незалежних конкурсів Україна не зможе виконати ключові вимоги для вступу до ЄС.
У новій колонці для «Української правди» пояснюємо, що показала справа Стефанішиної, чому міжнародники в комісіях на топпосади досі необхідні та які конкурси влада може спробувати взяти під контроль наступного разу.

Українські хітмейкери GERALD 032 і ШЕРШЕНЬ запустили спільний музичний проєкт «КОМПОТ»
