Світлини «Стус Центр» з весілля Василя Стуса з Валентиною Попелюх. 
Валентина розповіла, як познайомилася зі Стусом: «Пам’ятаю, їхала в метро. Раптом хтось — раз! — опустив руку на моє плече — і побіг далі по ескалатору. Думаю: ще чого? Ну, біжи, біжи. Зійшла вниз, вийшла на перон, уже забула про це. Підходжу до електрички, дивлюся — ходить з книжечкою, читає. Ну, думаю, добре, хай читає. Пішла наперед у якийсь вагон, їду собі. Жила тоді у Святошині. Іду до хвірточки. Озираюся — стоїть, усміхається. Так і познайомилися. Він жив поруч, в Академмістечку, у гуртожитку». 
Симпатія між майбутнім подружжям спалахнула з першого погляду. Василь Стус згадував, що після знайомства з Валентиною розпочався найщасливіший етап його життя.
До весілля вони зустрічалися майже рік. Спершу Василь не зізнавався, що він — поет. Згодом зробив це дуже романтично — присвятив коханій вірша. 
10 грудня 1965 року Василь Стус і Валентина Попелюх побралися в київському «Шоколадному будинку». Вже через рік народився син Дмитро.
7 років пара прожила разом і аж 12 років тривала розлука… 
«Я так тебе люблю, що аж серце болить». Василь Стус написав дружині сотні листів з ув’язнення. У листах вона — його Вальочок, ластівочка, ласкавочка, лебідка, ясочка, княгиня-князівна, Еврідіка, заждана й найславніша Кохана. Просив її триматися, хвилювався за сина, тішив чуттєвими словами. У численних віршах — завжди вона, відчутна в кожному рядку.
«Кохана моя… Оце маю Твою карточку (красно дякую!) — і я вчепив її, в рямці, до стіни. Тепер Ти весь час дивишся на мене — не зводячи очей, і я вже не сам, а з Тобою вдвох. Усе є з ким словом перекинутися! І таке відчуття підсвідоме, що це — ікона. Отож, я молюсь на Тебе, рідна моя!» 
«Тут є час. І не раз, блукаючи самотою, я перегортаю сторінки життя. Тебе згадую. У метро, вперше. У лісі — з літнім вітром-дощем, де Ти як пантера. І коло Великої Дзвіниці і напровесні, з передматеринською задумою і на київському морі, переддосвіта, коли я подавався на рибу, а ти журою заходилася…І Прохорівка на пристані, і прип’ятський намет, і лижі з Тобою, і лижі втрьох, і соната Бетховена в темряві. І ще, ще, ще…»
«Буде ж колись, Валю, і просвітла годинка. Вірмо в неї. І будьмо гідні її… Ще раз — дякую, богине моя, за
листа. Випиваю слізки з Твоїх щічок. Вище голівку. Доля іспитує нас — невідворотними бідами. А ми
— тримаймо вище голівку!»
«Дякую, Дмитроматере моя!
Заздрю сопкам, що по ним походжали Твої ніжки, заждана моя!
Цілую. Цілую. Цілую.
Цілую. Цілую. Цілую.
Цілую. Цілую. Цілую…»
Саме Валентина зберегла листи й рукописи, життєпис і памʼять про Василя Стуса, — і допомогла його голосу звучати після смерті.
«Ти — молодця моя, славна моя, дорога моя, безсмертна моя. Бо Тобою напоєно десятки моїх віршів, які, дасть Біг, переживуть і нас із Тобою».
І вони справді пережили.
* * *
Тільки тобою білий святиться світ,
тільки тобою повняться брості віт,
запарувала духом твоїм рілля,
тільки тобою тішиться немовля,
спів калиновий піниться над водою —
тільки тобою, тільки тобою!
Тільки тобою серце кричить моє.
Тільки тобою сили мені стає
далі брести хутою світовою,
тільки Тобою, тільки Тобою.
У «Палімпсестах» зібрано найкращі вірші Поета, а також найвиразніші уривки з листів, сповнені філософських узагальнень і щемливих деталей. Сподіваємося, що ця книга стане вашою улюбленою збіркою творів визначного Поета.
Сьогодні реальні тюремні вироки за корупцію суддям, депутатам і чиновникам стали для України новою реальністю
