Петра Трохимовича Ластівку особливо представляти не треба. Він наш відомий актор, народний артист України, драматург і поет.
Родом з Київщини, 1922 року народження. Був четвертою дитиною в сім’ї Трохима Мартиновича, який помер замолоду, та Устини Василівни Ластівок, котрих у Савинцях знав чи не кожен. Пережив НЕП і голодомор. Слюсарював на «Арсеналі». У грізні роки Вітчизняної пройшов її нелегкими дорогами й вогняними водами: Курська дуга, Десна, Дніпро, Буг, Тиса, Будапешт, Бухарест, Прага…
Колишній розвідник-парашутист, інвалід другої групи, він удостоєний ордена Богдана Хмельницького, багатьох інших нагород, а за сміливі бойові дії при здійсненні прориву та участь у боях за Звенигородку, Шполу, Смілу, Богуслав та Канів у січні-лютому 1944 р. мав подяку верховного Головнокомандувача, повідомляє “Вільне життя”
У повоєнні літа — у Закарпатському і Чернігівському театрах. Але найбільше розкрилився його талант у Тернопільському обласному ім. Т. Г. Шевченка. За все своє сценічне життя Петро Ластівка-старший зіграв понад сотню ролей, чим заслужив собі славу воістино народного митця.
А ще воїн-переможець пише гарні вірші. Земні й прості, щебетливо ластів’яні й грайливі, мов хвиля головної ріки України, щирі й доступні, в яких багато материнського цвіту і сонця, як було його рясно того далекого травня 1945-го, коли вишні у білих хустинах зустрічали почорнілих у землянках і шанцях, у диму та атаках українських солдатів з найкривавішої битви ХХ століття.
Вітаємо Вас, дорогий Петре Трохимовичу, а у Вашій особі усіх фронтовиків, що всупереч життєвим негараздам, примхам і негодам вистояли, мов на війні, і дожили до нових днів під вітром калиновим долі.
Здоров’я, снаги, оптимізму!
Михайло ОНИСЬКІВ