Скоріше ні, ніж так. Не хочемо в жодному разі принизити коллег-журналістів. Але журналістика як явище у нашому медійному просторі є фантомом. Чому? Відповідь точно знають коллеги по роботі. Для непосвячених можемо зазначити: чи нормально ви сприйняли б слова сусіда чи товариша , які б почали регулярно вчити вас жити, а також як підливати вазони, мити вікна, стильно взуватися, сексуально жувати, патріотично усміхатись і просто час від часу промивати мізки. Напевно, що ні. Навіть без напевно. До чого ведем: законодавче поле, власники ЗМі, керівництво рекламного відділу, політики, держслужбовці найвищого рангу постійно втручаються в роботу тернопільських редакцій. Особливе місце в цьому гріху займає «телефонне право».
Того писати не варто, то «не формат». Якщо цих «зачепити», то вони не дадуть рекламу, а того боронь Боже згадати, бо нашле перевірки. І це не лише в Тернополі чи у районах. Це явище відбувається масово по всій Україні. Після таких «планьорок» у приватних ЗМІ руки опускаються. Про гідну оплату праці мовчимо взагалі.
Але є ще гірші умови. Так, у це складно повірити, але комунальні ЗМІ перебувають ніби в рабстві і мають ще й дякувати за такий стан справ. Адже їм з бюджету раз на рік «капає копійка». За це вони повинні так «вилизати» району чи обласну владу, щоб ті були задоволені. І не просто в публікаціях про супер-пупер дбаючу владу, але й навіть в анекдотах не можна допустити крамоли!
Тому не дивуйтесь, що періодично твориться в районках. Люди не витримують знущань.
Політичної журналістики на Тернопільщині майже не існує. Під час виборів ніколи й не було. Була і є реклама і антиреклама. Це в конвеєрній масі. Окремі автори мають мужність написати те, що не йде в розріз з їхніми переконаннями. Проте, на Тернопіллі майже не має і не було авторитетних політичних аналітиків. Є обслуговуючі чи готові обслужити фахівці. За 10 чи 5 тисяч доларів провести інформаційну кампанію. За 500 гривень чи пляшку горілки написати статтю. Ще років 5 тому так і було.
Але суспільство мусить рятуватись від цього дурдому. З’явився інтернет. На Тернопільщині, відповідно, кілька інтернет-видань, популярних блогів. Приємно, що декілька сайтів в нашому краї мають читацьку аудиторію значно більшу, ніж традиційні паперові ЗМІ. У редакціях газет дивуються, чому сайти їхніх видань мають відвідування «нижче плінтуса». Підкажіть у коментарях до цієї публікації.
Про ставлення до телевізійних новин можна почитати в коментарях на інтернет-блогах. Благо, зявився ютуб і можна все побачити. А в неті й оцінити. І “Про все” розміщає відеоролики. Інколи перегляди аж зашкалюють, але оцінка побачено в коментарях чи дописах на електронку яскраво свідчить: люди у нас розумні. “Піпл у нас все підряд не хаває”.
Але й інтернет не є панацеєю, оскільки до 60% населення нашої області ніколи не бачили комп’ютера. Проте, Тернопілля вже й не таке «забите». З 24 місця в Україні чотири роки тому ми піднялися на 14 за кількістю інтернет-користувачів. Наша область переживає справжній інтернет-бум, який ще також відбувається у 4 областях.
Ледь не забули. Навіть такий фетиш, як корреспондент всеукраїнського видання нині обмежений випусковим редактором, який вказує зі столиці: ця тема цікава, а всі решта – ні. За замовлений матеріал платять гонорар, а решта – твій клопіт. Де хочеш – там і публікуй. Як нині пересічній людині пробити інформаційну блокаду в час інформаційного буму?
Здається, правда в не пошані. Не у “форматі”. Нібито. А насправді – якщо видання не доносить правду, то читач «голосує» гривнею, що впливає на тираж, кліком в неті чи пультом по каналу. Але минають вибори, ситуативні союзи, модні тенденції і тимчасові проекти, “струйові” видання із сотнями тисяч екземлярів тиражу «міліють». А правда в пам’яті людей залишається.
Тож бажаємо усім коллегам , щоб не міліли джерела вашої творчості. Але й постійна журналістська «спрага» підштовхувала до нових вершин.
Віталій Мацюк, Іван Ладан
