У минулу суботу тернопільський блогер winniethepooh_1 вирішив зганяти в Подоляни на диско.
Далі розповідь про…
Зганяти то ми зганяли, але на диско вирішили не йти тому що на дискотеці в той момент часу йшов виступ групи “Никита”. За причини не сприйняття такої музики ми присіли в улюбленому на даний момент містечку – в кафе М’ята.
Трохи посиділи, поговорили, дочекалися товаришів і надумали йти в боулінг клуб, що знаходиться в тих же подолянами.
Про те як ми туди йшли, міняли взуття і реєструвалися для гри я розповідати не буду.
Відразу хочу сказати одне – у всіх закладах цього центру є хвороба, хвороба хамства, хвороба панібратське спілкування персоналу з клієнтами, хвороба повної втрати пам’яті за час шляху офіціанта від столика до бару або кухні. Спочатку всі ці симптоми проявилися в піцерії Пепероні, про що я вже писав. Про Пепероні можна розповідати, вже, багато, тому що прочитавши мій пост про цей заклад і про роботу їх персоналу багато моїх знайомих почали розповідати, як їх там “обслуговували”, як посилали, як ховалися за барною стійкою, на рахунок останнього два тижні тому я сам бачив таку картину, чекаючи “офіціанта” щоб зробити замовлення.
Добре, но розмова піде не про Пепероні.
Зайняли посадочні і не посадочні місця на другий доріжці боулінг клубу. Стіл не прибраний, і не прибраний вже деякий час, коли ми йшли переодягатися я бачив цей стіл, після того як ми переодяглися, зареєструвалися і зайняли саме цю доріжку саме з цим столом – він до цих пір стояв не прибраний. Непомітно пролетіли хвилин 15 гри, а стіл ще не прибраний, ми культурно покликали офіціанта і пояснили його посадові обов’язки, вказавши на брудний стіл з купою посуду, з’явилась вона через 17 хвилин з підносом прибирати стіл, УРА!, Подумали ми:) Зібравши все добро вона заявила що замовлення не приймає і віддалилася в невідомому напрямку. У стані подиву ми простояли парочку хвилин. Тут звідки не візьмись з’явився, хто? – Офіціант (не той що прибирав посуд). Прийняв замовлення і пішов, ну ми задоволені далі грати … 🙂
Через 23 хвилини стало ясно – ні офіціанта, ні замовлення – немає.
Пішли на бар перекурити і за одне зробити там замовлення й від туди переміститися з ним на ігрову доріжку. По дорозі до бару зустріли “нашого” офіціанта, поспілкувалися …:
-Добрий вечір, ще раз. Коли буде принесений наше замовлення на другу доріжку?
-У мене немає часу!
Сказав офіціант і зник …
Ок, все одно на бар йдемо … Загалом далі все було добре і чудово. Історію про офіціантів залишаємо на інший пост, переходимо до найголовнішого.
Минув деякий час, п’ємо пиво, граємо у боулінг, радіємо, фотографуємося:) На сусідній, першій, доріжці молоді люди примудрилися докинути кулю в плазмову панель над їх доріжкою, незнаю яким треба бути профі, але таке сталося. Чомусь плазма відмовилася працювати далі в цьому жорстокому світі і згасла. Реактивно відреагували працівники та охоронці цього закладу, через 5 хвилин, і стовпилися вирішувати цю проблему перед нашою доріжкою, після декількох прохань вдалося їх вигнати з нашої на той момент території. Начебто б нічого і ми граємо далі, фотографуємося далі, і тут звідки не візьмись прибіг якийсь боєць без розпізнавальних знаків, типу бейджа, не представившись почав видирати у мене з рук камеру, на що отримав рішучу відсіч з мого боку. Краще в якості діалогу:
-Віддайте мені камеру я повинен подивитися знімки! (Люто щебетав, не зрозуміло хто)
-Нічого я вам віддавати не буду. Представтеся будь ласка і поясніть причину вашого агресивної поведінки по відношенню до мене
-Я не зобов’язаний представлятися! ви не маєте права тут фотографувати, а тим більше мене, і я вам не давав дозволу себе фотографувати. Видаліть всі знімки з фотоапарата!
-Не видалю! і фотографувати в громадському місці ви мені не можете заборонити!
-Тоді ви зараз закінчите гру і підете з нашого закладу!
У цей момент прилетів начальник служби безпеки, як мені його “представив” цей юнак. Звучало це так: “Це наш старший охоронець, він ща з вами розбереться”
-Що відбувається? * Запитав старший охоронець *
-Я не розумію що тут відбувається, і взагалі представтесь будь ласка!
за пару секунд ображений юнак розповів свою історію старшому охоронцеві
-Ви повинні стерти фотографії зроблені в нашому закладі! * Зажадав старший охоронець *
-Назвіть будь ласка і поясніть на якій підставі я повинен видаляти будь-які знімки зі своєї камери?
-Ви порушуєте і я не зобов’язаний представлятися перед вами! Випили і вважаєте що можна творити все що хочете і кидатися на охорону? Я ща ментів викличу, подивимося як ти будеш з ними розмовляти і вимагати щоб представилися …
-Мене влаштовує зустріч з міліцією, викличте ласка та ми все оформимо документально і з’ясуємо хто і що повинен …
У цей час дівчата, які продовжували кидати кулі на нашій доріжці, прибігли до нас і принесли добру новину – доріжка відключена:), тобто гра зупинена.
Забувши, що ми культурно спілкуємося зі старшим охоронцем, я помчав до столика з оформлення доріжок на боулінгу, як вона називається взагалі?)) Не важливо. Загалом там я зустрів мого, вже знайомого, який досі не представився, ви не повірите він не кидався, не кричав, а посміхався і сказав: “Ось бачите, ви почали сперечатися і я дав команду відключити вашу доріжку.” Сплатіть за зіграний час і йдіть звідси … ”
Тут я помітив на цьому юнакові бейдж з написом Роман і службовим становищем – МЕХАНІК.
Питання до адміністрації закладу: “З яких це пір механікам дозволено відключати і виганяти клієнтів?”
-Я відмовляюся платити! Викличте адміністратора!
-Адміністратор зайнятий! Заплатіть і ви вільні …
-Я і так вільний. Платити відмовляюся поки не буде адміністратора!
-Він зайнятий з клієнтами, і до вас не підійде! * Впевнено заявив механік Роман *
-Ну ні, так ні. Ми йдемо допивати свої напої на бар, за той час просимо з’явитися до нас адміністратора.
Ми розвернулися і пішли в сторону бару, механік Роман покликав найближчого охоронця і відправив за нами.
-Я вас не пущу * сказав охоронець *
-Молодий чоловік, ми нікуди не втікаємо.
-Добре, я тоді піду * сказав охоронець і пішов *
У нас шок від усього цього бардаку. Сидимо на барі, допиваємо пиво. Із ситуацією треба щось рішати, притому ситуації вже дві: 1. дограти не дали; 2. розібратися на рахунок фотозйомки.
Помітивши старшого охоронця біля виходу із закладу підійшов до нього і запитав де мені знайти адміністратора, на що отримав відповідь що цього він сказати не може, мовляв мені треба, йди і шукай.
Я дістав телефон, включив в ньому диктофон і поставив питання …
-Ваше ім’я по батькові, фамлію і ваша посада у даному закладі? * Бачу як старший охоронець акуратненько ховає бейдж, встигаю простягнути руку витягнути бейдж і прочитати *, Волощук Віталій Володимирович, скажіть, як звати адміністратора і де мені його знайти?
-Андрій …
-А повністю?
-Я не знаю …
-Ви начальник охорони і не знаєте як звуть адміністратора?
-Я не начальник охорони! * Ховає бейдж *
-Ок, як його звати і де мені його знайти? а то в мене підозра що він десь ховається)))
-Ну не знаю, ну де то та, вон або там * махає руками в різних напрямках *, а ну геть він біля бару стоїть. * Показує пальцем на хлопця в червоній сорочці *
Пізніше перебираючи фото знайшов кадр де є і перший і другий і є навіть фото механіка Романа, але так як він мені заборонив його знімати, а навмисно я цього не робив, він з’являвся на задньому тлі за нашими дівчатами, то показувати я його не буду. Адміністратор не забороняв його фотографувати, в іншому як і Віталій Володимирович.
01. У смугастій сорочці клієнт, разбивший плазму, в червоній сорочці Андрій – адміністратор, в чорному піджаку охоронець Віталій Володимирович
Підходжу до Андрія адміністратора …
-Добрий вечір! Ви адміністратор?
-Так
-Як вас звуть?
-Андрій
-Прізвище підкажіть будь ласка …
-Просто Андрій. Що вам треба?
* Вмикаю диктофон, ще раз питаю як його звуть, він підтверджує, мовляв все правильно – Андрій, представляюся сам*
-Андрій, мені з незрозумілої причини зупинили гру, а так само ваші працівники вимагають від мене видалити фотографії. Давайте розберемося в ситуації, що склалася.
* Підійшов механік Роман, без питання до адміністратора чи можна йому в втручатися в розмову чи ні, тупо в неї втручається *
-М-Він мене фотографував!
-Я-Ви мені не цікаві! 🙂 Я Грав на другій доріжці і тільки вона мене цікавила і ті люди з якими я відпочивав
-А-Тобто ви грали на другій доріжці, фотографувалі, а тут ви вилізли перед вами і потрапили в кадр?
-Я-Можливо потрапили, але те що ви вилізли на доріжку не моя вина.
-А-У нас тут взагалі заборонено фотографувати!
-Я-На якій підставі? Адже це громадське місце?
-А-Так, це громадське місце
-Я-За конституцією Україна в громадських місцях фотографувати можна!
-А-У нас фотографувати заборонено на основі внутрішнього розпорядку! * Відводить мене до стовпа на якому висить картинка з перекресленим фотоапаратом *
-Я-Представте мені його будь ласка, я хочу з ним ознайомитися!
-А-Я не маю такої можливості, розпорядження в адмін корпусі, там закрито ….
-Я-Ви відмовляєтеся показати розпорядження?
-А-Молодий чоловік ви що сюди прийшли людям нерви псувати?
-Я-Ні! Я прийшов сюди відпочивати, а нерви псують мені. Незрозуміло чому нашої компанії припинили гру, ваші працівники відбирають фотоапарат …
-А-Що ви взагалі хочете?
-Я-Я хочу продовжувати свій відпочинок, тобто грати далі і спілкуватися зі своїми друзями …
-А-ща вам все включать … * І пійшов *
Поки я сходив до бару і розповів своїм друзяками що ми продовжуємо грати, доріжка була вже включена.
Ось така історія:) От таке обслуговування, ось таке ставлення до клієнтів. Слів немає …
А тепер кілька слів для адміністрації подолян і \ або для керівництва боулінг клубу і всіх інших закладів у ТРЦ, в яких нібито заборону на фотографування …
Почнемо з Конституції України, стаття 34 яка гарантує журналісту (як і кожному громадянинові) вільно збирати, зберігати і використовувати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом:
• в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам;
• для охорони здоров’я населення;
• для захисту репутації або прав інших людей;
• для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до пункту 3 статті 26 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», журналістам надано право робити записи, у тому числі з використанням засобів аудіо-і відеотехніки, кіно-і фотозйомки в громадських місцях, за винятком випадків, передбачених законом. Тому на підставі закону про друк вимога припинити зйомку перешкоджає журналісту виконувати свої професійні обов’язки і тим самим порушує його право і право громадян на отримання інформації. Проте тут вступає улюблена фраза наших законодавців: «якщо інше не передбачено законом». Як раз це «інше» передбачено і в тій же Конституції України, і в Цивільному кодексі, і в Законі про власність.
У яких випадках дозвіл на фотозйомку не потрібно
У громадських місцях:
• на території державних органів (зовні і всередині);
• на заходах для преси, прес-конференціях (якщо організатори не забороняють);
• в судах (всередині – крім залів судових засідань, коли там йде судове засідання);
• на площах;
• на вулицях і проспектах;
• у парках, лісових зонах;
• на території вокзалів, у метро.
Фотозйомка з загальнодоступних місць (вулиць, площ, проспектів):
приватних: будівель, приміщень, ділянок, клубів, ресторанів, торгових центрів і всіх інших об’єктів (крім місць утримання засуджених)
подій, пригод, що відбуваються в / на вищеназваних об’єктах посольств, представництв, консульств.