Які економічні підсумки року, що минає? Україна рухалася вперед чи тупцювала на місці? Що на неї чекає в новому році?
У 2011-му відбулося подальше поглиблення світової фінансово-економічної кризи. Можна стверджувати, що вже йде руйнація традиційної моделі світового господарства. Нищаться підвалини ієрархічної, вертикальної, жорстко структурованої детермінованої моделі. Світ переходить до моделі горизонтальної структурованості, багатоманітності, цивілізаційної жорсткої конкуренції, до моделі мережаного хаосу, невизначеності. Як бачимо, Україна виявилася не готовою до таких глибинних трансформацій. Побудована в нас модель двополюсного суспільства (коли 80% зубожілого населення володіють лише 4% національного багатства, а в руках 4% багатіїв — 80% національного багатства, абсолютно неприйнятна для суспільства. На відміну від європейських країн, де провідною силою є середній клас (66-80% населення), наша країна розвивається за азійсько-ординським типом. По суті, правлячий олігархат прагне збудувати в Україні капіталізм латифундистсько-лихварського, космополітичного типу, що добре видно на прикладі діяльності «межигірсько-єнакіївського» угруповання.
Приводу для втіхи за підсумками минулого року в українців, на жаль, немає. Валовий внутрішній продукт у 2011 році майже не збільшився — десь на рівні $130 млрд. (Нагадаю, що за підсумками 2010 року цей показник становив 1,09 трлн. грн. ($125 млрд.). Це надзвичайно мало, особливо враховуючи той факт, що рівень офіційної споживчої інфляції у 2011 році становив, за нашими експертними оцінками, не менше 15%. А якщо врахувати оптову інфляцію (20%), то реального зростання ВВП у 2011 році взагалі не було.
Тривало карколомне зростання державного боргу (зовнішнього, внутрішнього та гарантованого). Якщо на кінець 2010 року його сума становила 432,23 млрд. грн., або $54,28 млрд., то станом на 31 жовтня 2011 року він сягнув 471,38 млрд. грн., або $59,09 млрд. Збільшується частка цього боргу стосовно ВВП. Фактично владний режим Януковича — Азарова затягує борговий зашморг на шиї українського народу. Ще одне свідчення цього — випуск облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Якщо на початок 2011 року сума ОВДП, які перебувають в обігу за сумою основного боргу, становила 136,18 млрд. грн., то на кінець грудня — 157,6 млрд. грн. Набагато збільшився валовий зовнішній борг України (державний та корпоративний). Якщо на 1 січня 2011 року він становив $117,3 млрд., то на 1 жовтня — $123,1 млрд. За експертними оцінками, на кінець 2011 року сума валового зовнішнього боргу становила $130 млрд. і очевидно дорівнюватиме річному ВВП. Цей борг і відсотки по ньому потрібно буде обслуговувати й виплачувати нинішнім та наступним поколінням українців.
Зменшуються золотовалютні резерви Національного банку України. За період із 1 вересня по 1 грудня 2011 року НБУ втратив $5,8 млрд. золотовалютних запасів. У листопаді 2011 року скоротився обсяг депозитів на рахунках юридичних та фізичних осіб на 10 млрд. грн. Обсяги кредитів лише протягом листопада зменшилися на 5,9 млрд. грн. Розуміючи, що у будь-який час може статися обвал національної валюти, українці шаленими темпами скуповують долари. Цьому сприяє Національний банк України, який погіршив умови конвертації і фактично підірвав стабільність гривні. Наприкінці 2010 року головою Нацбанку України було призначено С. Арбузова, висуванця «межигірсько-єнакієвського» олігархічного угруповання. Наслідком непрофесійного керівництва Національного банку України стала провальна монетарна політика, помилкові заходи якої призвели до нестабільності національної грошової одиниці.
Збільшується від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу товарів і послуг України. На 1 листопада 2011 року воно вже становило $7,4 млрд. Зведений платіжний баланс України за три квартали було сформовано з дефіцитом у розмірі $1,7 млрд. Наприкінці 2011 року дефіцит платіжного балансу, за експертними оцінками, становив близько $2 млрд. Це свідчення того, що наша держава проїдає значно більше, ніж виробляє. За нею вже майже закріпився імідж карнавальної, споживацько-паразитуючої держави.
2011-го дедалі збитковішою була діяльність банків. На 1 грудня 2011 року фінансовий результат їхньої діяльності становив 4,8 млрд. грн. Збитковими є 37 українських банків, у стадії ліквідації перебуває 21 банк. З України стали масово втікати європейські фінансові установи, які мали тут свої дочірні структури.
Протягом 2011 року влада Януковича—Азарова майже добила малий та середній бізнес. Кількість фізичних осіб-підприємців в Україні скоротилася на 70 тисяч. Більшість українських міст є фінансовими банкрутами, бо мають величезні борги перед вчителями, лікарями, працівниками соціальної сфери, громадського транспорту. Наприклад, Житомир заборгував КП «Житомирське трамвайно-тролейбусне управління» близько 6 млн. грн. Миколаїв за вивіз сміття відповідній службі — понад 2 млн. грн. Таких прикладів безліч.
2011-й ми запам’ятаємо як рік пенсійної реформи, яка посилила експлуатацію українського народу, особливо жінок. У другій половині цього року правлячий режим «відзначився» тим, що продовжував утиски найбільш незахищених верств населення — пенсіонерів, дітей війни, чорнобильців, багатодітних сімей.
Фактично є банкрутом Пенсійний фонд України. Провалено виконання Державного бюджету України 2011 року, те саме очікує і на Держбюджет 2012-го. У дедалі більші борги влазять державні монополії та банки, зокрема НАК «Нафтогаз України», Укравтодор, Укрзалізниця, Ощадбанк та Укрексімбанк. НАК «Нафтогаз України», по суті, є банкрутом і неспроможний розраховуватися за імпортований із Росії газ. Так, тільки останнім часом Кабінет міністрів України тричі збільшував статутний фонд компанії. Російський газ висмоктує з нас мільярди доларів. У 2010 році Україна заплатила за нього $9,167 млрд., а за 11 місяців 2011-го — понад $10,327 млрд.
На тлі погіршення економічних показників типовими для суспільства стають негативні явища. За рівнем дитячого алкоголізму Україна посідає перше місце у світі, а за рівнем уживання алкоголю на душу населення — п’яте. Алкоголь в Україні вживають 24 млн. чоловік, зокрема за рік українці випивають 1 млрд. пляшок горілки, 6 млрд. пляшок пива і 320 млн. пляшок вина. З-поміж усіх країн Європи лише Україна і Росія мають найвищий (5 балів) показник ризику захворювань, пов’язаних із уживанням алкоголю. За кількістю викурених цигарок на людину Україна посідає друге місце в світі. За рік українці викурюють 124,5 млрд. цигарок, це понад 6 млрд. пачок. На першому місці у світі ми за рівнем поширення ВІЛ-СНІД. За кількістю позбавлених волі наша країна посідає 10-те місце у світі: 336 ув’язнених на 100 тис. населення (норма для розвинених країн — 70-80 чоловік на 100 тис. населення). Карколомно збільшується число безхатченків, адже 2011 року за сприяння антиконституційної Верховної Ради державі надано право виселяти людей із квартир.
На лідируючих позиціях Україна і за кількістю службовців у карально-поліцейських та фіскальних органах: 300 тис. міліціонерів, 65 тис. податківців, десятки тисяч працівників судів, прокуратури, СБУ та інших структур.
Нинішня влада продовжує процес, розпочатий колишніми керманичами Л.Кравчуком, Л.Кучмою, В.Ющенком. 2011 рік укотре засвідчив: яка кланово-олігархічна сім’я не перебувала б при владі (чи це група Л.Кравчука як представника мафіозної комуністичної номенклатури, чи кланова сім’я Л. Кучми—В. Пінчука, чи В. Ющенка, чи Ю. Тимошенко, чи «межигірсько-єнакієвська сім’я» В. Януковича—М.Азарова—Р.Ахметова) — немає значення. Всі вони хижаки, метою яких є знищення українського народу та Української держави.
Що ж на нас чекає у 2012 році? Може бути кілька сценаріїв розвитку подій. Перший. Український народ, остаточно зрозумівши, що немає різниці між олігархічними групами при владі, почне будувати економіку за принципом народного капіталізму, як у багатьох європейських країнах. За другим варіантом станеться остаточне утвердження існуючої кланово-олігархічної моделі, але не надовго. Україна вже проскочила станції «Еволюція» та «Трансформація». Сьогодні вже проїжджаємо станцію «Народна революція» і на всіх парах мчимо до зупинки під назвою «Народний гнів», який завжди є суворим та нещадним. Про це не можна забувати.
Всі умови для реалізації в Україні таких двох сценаріїв уже визріли. Тепер треба зрозуміти, що саме виконає функцію спускового гачка або котра найслабша ланка запустить принцип доміно? Наприклад, прискорити фінансово-економічний крах країни може Державний бюджет на 2012 рік, який за своєю суттю є кошторисом проїдання. Він націлений на посилення карно-поліцейського тиску та утримання паразитичної бюрократії, створення сприятливих умов для корупції, зміцнення кланово-олігархічної влади, знищення малого та середнього бізнесу, наступу на соціальні права громадян.
Такою іскрою може стати і газовий конфлікт України з Російською Федерацією, бо остання наміряється підпорядкувати собі увесь український сектор (свердловини, газосховища, магістральну систему, регіональні системи, газоперекачувальні станції, газові родовища). Правляча кремлівська ієрархія розуміє: якщо вона візьме під контроль усю українську газову систему, зробивши її екстериторіальною, то зможе отримувати надприбутки і поступово поглине Україну, як і Білорусь. Аби цього не сталося, потрібно розірвати через Стокгольмський суд газовий контракт, підписаний Ю.Тимошенко, і денонсувати Харківські угоди.
Поштовхом до вибуху може стати й зіткнення між регіональними елітами та центром щодо розподілу грошей і повноважень. Адже вкрай нагальне реальне реформування адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування. Так звана вертикаль влади, до якої входять обласні та районні державні адміністрації, давно стала гальмом розвитку держави.
Конфлікт можуть спричинити і вибори народних депутатів у Верховну Раду України 2012 року, оскільки нова виборча модель не відповідає європейським стандартам і, по суті, спрямована на закріплення влади правлячого олігархату. Для того, щоб змінилася модель розвитку країни, вибори народних депутатів України мають відбуватися за пропорційною системою на базі відкритих регіональних партійних списків.
Отже, 2012 рік стане вирішальним для України з точки зору вибору її подальшого шляху. Або вона перетвориться на країну латифундій та резервацій, де буде остаточно встановлено диктатуру правлячої «межигірсько-єнакієвської сім’ї» на чолі з В.Януковичем, або все-таки вивищиться як цивілізована європейська держава. Або наша економіка й далі ґрунтуватиметься на кланово-оліхархічних засадах, або ми перейдемо до моделі народного капіталізму, основою якого є дрібна і середня національна буржуазія і незалежні громади. Або центр, як і раніше, грабуватиме регіони, або українські міста відновляться на засадах Магдебурзького права, де пануватиме усталена схема прямого народовладдя відповідно до ст. 5-ї Конституції України.
Ось такі комбінації у нас можливі. Процес вибору подальшого шляху невідворотний, а вибір — за кожним
із нас!
Олег СОСКІН, директор Інституту трансформації суспільства, професор Національної академії управління.