Два брати
(Гора Гостра)
Прокопів Соломії
7-В клас, ТСШ №3, м.Тернопіль
По дорозі до Почаєва стрімко підноситься над полем гора Гостра, поросла тереном та сосниною. Побіч неї висока могила і здається, що то братик молодший тягнеться до старшого і ніяк не може дотягнутись.
Багато легенд існує про це місце, та одна мені найбільше до вподоби. „Давним-давно, ще за часів царя Гороха, коли звірі, птахи і люди розмовляли ще однією мовою, жили собі на світі батько і два сини. Хата стояла на околиці. Сім’я була бідною, тому батька часто не було вдома, адже мусив працювати він весь день аби утримати синів.
Малим Степанком повністю опікувався його старший братик Марко. Вони часто гуляли та гралися разом і були не тільки братами, а ще й найкращими друзями один для одного. Ніколи один без одного на вулицю не виходили, тому і пішла по селі слава як про друзів «не розлий вода».
Вночі сім’я проснулася від шуму, що долинав з вулиці. Страшна звістка про те, що на село напали татари, швидко розповсюдилася по всьому селі. Батько вирішив обороняти свою домівку та сім’ю до останнього та скоро він помер від удару сокирою.
Тим часом сини сховалися у густих кущах, але їх все ж таки знайшли. Татари хотіли взяти Марка у рабство, а меншого, Степана, продати на ринку якомусь купцеві, але брати воліли краще померти, ніж вже ніколи не побачити один одного. «Краще смерть, ніж вічна розлука!» – думали вони.
Так і сталося, змогли хлопці вирватися з рук татарських і втекли. Довго бігли вони без зупинки незайманим, широким стеном, а на ранок впали знесилені. ї виросли, ніби, з-під землі велика гора та висока могила біля неї. І здається, ніби тягнуться вони один до одного, а досягти не можуть.
І до сих пір стоять собі спокійно гора і могила, і приїжджають туди люди, щоб побачити на власні очі двох братів, які, не уявляючи свого життя один без одного, навіки залишилися разом, та засвідчити свою дружбу і відданість їм назавжди.