Народження нового міста
Автор :Качмарик Христина
ТСШ№5, 11-А клас
Чи змінюється щось в світі, коли ми народжуємося? З одного боку – ні! Сонце світить так само, і вітер віє так само, і дощ, і сніг, і мряка такі ж. День переходить у ніч. Птахи відлітають у теплі краї , а озера замерзають взимку. Дерева розцвітають, просинається земля навесні, а влітку настають спекотні дні, люди працюють на полях. А коли пожовклий листочок падає на вологу від дощів землю, то всім зрозуміло, що прийшла осінь…
І це так звично, так постійно. І нічиє народження чи смерть не може цього змінити. Але кожне нове життя – по-своєму змінює історію, хід подій, вносить щось нове у розмірений ритм. Так сталося і тоді, далекого 1541 року. Народилося… місто. І було все так…
Поле, квіти, трави, річка – ось, що бачила звичайна людина там, де було наше місто. Але в тих заростях вирувало життя. Мешкали тут маленькі чоловічки, розміром з монету в п’ятдесят копійок. Їх було близько двох сотень і мали вони своїх керівників. Все місто поділялося на чотири відрізки (така тоді була територіальна одиниця). І залежно від того, в якому відрізку проживали чоловічки, вони носили певний одяг і займалися певним ремеслом.
Перший відрізок, найбільший, належав рему* Тер. Тутешні мешканці носили червоні в жовту смужку лосини; чорні капці, що легенько облягала їхні крихітні ніжки, та чорні майки. Терівців жили з риболовлі, тож вони доглядали своє озерце, розводили там рибок, птахів, підгодовували їх. Будували мости, парки, сквери. Влаштовували змагання на катерах, човнах, катамаранах. А вночі вдягали свої жовтуваті капелюшки, що складалися із фосфору, і походжали по вулицях. Головні убори, які вбирали протягом дня в себе сонячне світло та енергію, виблискували чудовим сяйвом і створювали неймовірний краєвид.
Правителем іншого відрізка був рем Но. Жителі тут були найбільш жвавими. Зранку до ночі вони займалися торгівлею. Ноівці облаштували собі дуже гарний ринок. Працювали щодня, окрім понеділка. А за товарами до них приїжджали не лише мешканці їхнього міста, а й сусідніх територій. Особливістю їх одягу були коричневі штани та гольфи. Також вони носили чорні капці, такі як і терівці, та блакитну пов’язку на волоссі Ще однією рисою, яка відрізняла їх від терівців було те, що уночі вони солодко спали у своїх будиночках.
Рем Пі – був правителем третього відрізку. Він із своїми мешканцями проживав поблизу лісу. Тому їх одяг був дуже символічний: зелені комбінезони влітку й білі — взимку. Вони були друзями лісу та тварин, збирали гриби, лісові ягоди, заготовляли це все та доставляли іншим мешканцям міста.
Останнім у місті появився відрізок рема Ль. Він складався з великих будинків, у яких містилися офіси. Тут велися ділові розмови, підписувалися важливі для діяльності міста угоди. Льнівці одягалися в чорні штани і білі блузи та сорочки. Обов’язковим атрибутом була чорна папка.
У такій злагоді місто жило роками. Тер слідкував за тим, щоб місто мало гарний вигляд, були чисті водойми, постійне нічне освітлення. Но відповідав за торгівлю, встановлював вигідні ціни. Пі активно розвивав лісництво, тваринництво, дбав про чисте повітря в місті, а Ль – налагоджував контакти з іншими містами.
Люди працювали й відпочивали, але ніхто не помічав одного: з кожним роком, яке місто проживало з успіхом, чоловічки ставали все вищими, а разом з ними зростали й дерева, й будиночки, й усе довкола. Так народилося місто, яке розросталося на славу й про нього вже знали у багатьох краях. Одного року воно піднялося так високо, що дістало до неба. В один мент спалахнула блискавиця і почалася злива. Дощ лив і не переставав, затоплював вулиці, будинки та людей, які бігли рятувати своє майно…
Із правителів після потопу живим залишився лише Тер. Деякі будівлі потребували реконструкції. Зміни торкнулися всіх. Тепер не було чотири правителі, містом правив один рем, тому багато мешканців змінили вид діяльності. Обирали за вподобанням, а не за місцем народження.
Всі правителі сусідніх міст, мали дозвіл від польського короля на володіння землею. Тож Тер також повинен був дістати такий дозвіл. Він довго вагався, шукав аргументів, щоб переконати короля, збирав інформацію.
І ось нарешті знайшов: збудує замок, який допоможе охороняти королівство від татар. Із цим рішенням і пішов до Сигізмунда І, а той дав дозвіл, але за умови, що місто матиме назву. Тер хотів, щоб імена правителів, за яких містечко перетворилося у справжнє місто залишилося у пам’яті наступних поколінь. Тому назвав місто – Тернополем. Кожен склад був ім’ям одного із колишніх ремів. І як тільки ця назва була офіційно затверджена, то всі одразу ж забули про те, що колись були крихітними й зовсім непомітними.
… До наших днів збереглося чимало з тих часів. Озеро, парки довкола нього, чарівне нічне освітлення. За традицією колишніх ноівців наш ринок в понеділок відпочиває. Залишилися і частини міста, де багато зелені. А найбільше розвинулася колись така маленька ділова частина міста.
Ось така справжня історія з’яви нашого міста. Не вірите? Ну, і правильно. Насправді, так і має бути. Адже те, що колись ми були маленькими істотками, розміром з монету в п’ятдесят копійок, дуже велика таємниця. Відкрию ще одну: за кожен рік, який місто проживає без успіху, місто, як і люди в ньому, маліє. І з часом може зовсім зникнути. Тому задумайтеся, що вам до вподоби: працювати і розвивати наше місто чи чекати на його занепад?
* рем — мер навпаки, виконував подібну функцію у місті.