Дискримінація в Україні – справжня проблема, яка може зачепити кожного, незалежно від статі, віку, раси, стану здоров’я тощо. Про це 30 січня в Києві заявили учасники обговорення, яке провів Центр інформації про права людини спільно з Коаліцією з протидії дискримінації в Україні за підтримки Посольства Великої Британії в Україні, Програми розвитку ООН в Україні та Міжнародного фонду “Відродження”.
Правозахисники нагадують, що на необхідність подолання цієї проблеми звернули увагу одразу 40 країн ООН під час проходження Україною Універсального періодичного огляду в Женеві в жовтні 2012 року.
При цьому, за словами експертів, в Україні не ведуть офіційної статистики випадків дискримінації, тому чиновники часто стверджують, що не знають про таку проблему, чи зменшують її масштаби. Правозахисники констатують, що всі дані про кількість постраждалих – це інформація, яку збирають громадські організації. Але й вони бачать неповну картину, адже люди, які зіткнулися з таким явищем, зазвичай намагаються це приховати, бо механізмів захисту від дискримінації в Україні немає.
За словами Ірини Федорович, співкоординаторки Коаліції з протидії дискримінації, ухвалений у жовтні 2012 року закон “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні” потребує кардинальних змін. “Створений поспіхом і для виконання зовнішніх зобов’язань країни закон, на жаль, не містить на сьогодні дієвого захисту від дискримінації та не встановлює порядку оскарження дискримінаційних дій. Таким чином, кожен, хто зіткнувся з розрізненням у поводженні, просто не має змоги відстояти свої права й отримати компенсацію”, – стверджує вона.
Експерти наголошують, що оцінка закону з боку Ради Європи та Європейської Комісії також була несхвальною.
На початку жовтня Міністерство юстиції почало розробляти пакет змін до закону й інших нормативно-правових актів. При цьому, за словами учасників обговорення, коментарів представників громадських організацій вдруге не було враховано.
Роман Романов, директор програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження”, зазначив, що дуже важливо звернути увагу посадовців на конкретних людей, які страждають від дискримінації, і розробити й ухвалити законодавство, яке їх захищатиме. “Адже ці випадки непоодинокі й ілюструють ситуацію в усій Україні”, – додав він.
Фахівці називають перелік ознак, за якими можуть дискримінувати людину в Україні: расова приналежність, колір шкіри, національна чи етнічна приналежність, стать, гендер і гендерна ідентичність, вік, стан здоров’я (зокрема, належність до категорії людей з обмеженими можливостями / людей з інвалідністю, ВІЛ-статус), громадянство (або його відсутність), сімейний і шлюбний стан, соціальний стан, рід занять, майновий стан, місце проживання, ставлення до релігії, конфесійна й деномінаційна приналежність (належність до релігійних громад і організацій), філософські й політичні переконання, належність до об’єднань громадян, належність до певної соціальної групи, рівень освіти, сексуальна орієнтація, наявність судимості та досвід перебування в місцях позбавлення волі, мова спілкування.
За словами соціального психолога Віктора Пушкаря, найпоширенішою формою дискримінації в Україні є ейджизм (дискримінація за віком). “Широко застосовують вікові обмеження у прийомі на роботу “людей похилого віку”, починаючи від 28-30 років. У новому законі про зайнятість передбачено переважно косметичні заходи, спрямовані на приховування проблеми, замість її вирішення по суті”, – вважає експерт.
Поміж тими, хто потерпає від дискримінації, опиняються не лише українські громадяни. За словами фахівців, дискримінація за ознакою громадянської належності – одна зі звичних для України. “Погіршує ситуацію те, що іноземні громадяни та громадянки часто стають жертвами множинної дискримінації, тобто несправедливого розрізнення одразу за кількома ознаками. Іноземне громадянство та юридичний статус в Україні, іноземне громадянство та стан здоров’я, іноземне громадянство й колір шкіри чи розмовна мова можуть призвести до кумулятивного дискримінаційного ефекту. Біженці, шукачі притулку й іноземні студенти в Україні можуть чимало про це розповісти”, – сказав Максим Буткевич, співкоординатор проекту “Без кордонів” ГО “Центр Соціальна Дія”.