Під час чергової поїздки по виборчому округу Андрію Тарасенку один з довірених осіб запропонував відвідати старовинне козацьке поховання у м.Кременець. Друг Андрій з радістю на це погодився, бо з розповідей бабусі він знав, що один із його предків брав участь у штурмі Кременецького замку в загоні Максима Кривоноса, напевно тут і загинув та похований. Тож сьогодні козацький нащадок зі своєю командою побував у славному Кременці.
Друг Андрій доброзичливо відповів, що може залюбки допомогти прибирати, а потім всі разом би помолилися. Головна “ударниця” пропозицію не сприйняла і ситуація переросла у конфлікт. Надя (так звали представницю партії “Удар”) сказала, що саме сьогодні за підтримки кандидата у нардепи від “Удару” В. Ломаковича відбувається акція “Толока”, куди запрошували всіх бажаючих допомогти привести козацьке кладовище у порядок, і її дуже здивувало, як це нам нічого не було про це відомо, адже оголошення про акцію робили заздалегідь. Справді, людей було з три десятка, більшість з них – непартійні. Що цікаво, було багато дітей. Як потім з”ясувалось, це були діти зі школи № 1 м.Кременець. Чесно кажучи, особливого ентузіазму у школярів до праці видно не було: вони то “шарилися”, щоб нічого не робити, то нишком від своїх вчителів курили за могилами.
З неофіційних джерел стало відомо, що завдяки впливу батька Віталія Ломаковича Афанасія Ломаковича – ректора місцевого педагогічного коледжу, вчителів із школярами “добровільно-примусово” відправили на “Толоку”. Підтвердженням є коментар одного з учнів: “Та блін! Пригнали сюди! А я хотів на фізкультуру…ми мали футбол грати”. На жаль, ініціатора та організатора акції не було, очевидно, був зайнятий більш важливими партійними справами.
Надя весь час нервово сіпалась і часто комусь телефонувала. Наприкінці парастасу десь взялася “жіночка у чорному”, яка зразу ж по закінченні молитви підійшла до отця, взяла благословення та люб”язно розпочала розмову з патріотами. Друг Андрій переповів ситуацію, що склалася, і наголосив, що ми всі переслідуємо велику і правдиву мету, а отже потрібно спільно один одному допомогти її здійснити. Надя була незадоволена рішенням “вищої”, що пристала на пропозицію допомогти, але їй нічого не залишалося, як роздати робочі рукавиці. Згодом знайшлися лопати, і робота “закипіла” вже сильніше. В обід сонечко припікало, роботи не бракувало, тож другу Андрію з побратимами довелося попотіти. Помаленьку охочих працювати для доброго діла меншало: школярів забрали на обід. Залишилися “ударівці”, кілька добровольців та “Тризуб”.
Ближче до завершення праці козацький цвинтар набував обрисів: розчищені могили вже не виглядали закинутими, побілені хрести виблискували на сонці, свіжопофарбований хрест з новим образом, акуратно прокладена плитка до пам”ятника… Результат вартував витрачених сил. Усі працюючі подякували один одному та мирно розійшлися.
