Фото._Сапеляк_С.Є.-2009рНапередодні Дня Незалежності та Дня міста інтелігенція Тернополя здивована, що місцева влада якось дивно поводиться – не хоче вшанувати пам’ять Степана Сапеляка. Патріоти файного міста, громадські організації звертались до міської ради, управління культури, щоб встановити відзнаку на Алеї зірок талановитому поету, лауреату Шевченківської премії Степану Сапеляку. Але цього року знову чомусь не встановлять відзнаки нашому земляку з Чортківщини, який є почесним тернополянином.

Сумно жартують інтеліґенти, що спочатку встановили зірочку тому, хто пісні крутив начальства з культури на радіо, а цього року тому, хто нові вірші чиновника-поета покладе на музику і буде їх співати.

13939416_10207028769737984_664233883739136700_n

***

Довідка Вікіпедії

Степа́н Євстахійович Сапеля́к (нар.26 березня 1951, за паспортними даними — 1952, село Росохач Чортківського району Тернопільської області — пом.1 лютого 2012) — український поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч. Учасник «росохацької групи». Член Національної спілки письменників України (1991), міжнародного ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987).

Народився в селі Росохач неподалік Чорткова південніше на Тернопільщині. Батько родом з Перемишля (нині Польща) — український лемко, вірний греко-католик, муляр і рільник. Мати — Ганна родом з Тернопільщини, разом із своєю матір’ю Анастасією співали у хорі у церкві святого Миколая.

Навчався у середній освітній та музичній спеціальній школах за класом духових інструментів у м. Заліщиках (у Росохачі була лише восьмирічна школа), які закінчив у 1969 році.

13939605_10207028769497978_851825699708553143_nЗа словами самого Степана Сапеляка, «в цей час жив самопідбадьорюванням, писав вірші і тихенько записував героїчні пісні ОУН-УПА „за волю святую“ супроти „сов’єтів“… Готував рукопис книги „День молодого листя“, (свій майбутній „кримінал“!)».

29 жовтня 1972 р. після чергових арештів (Ігоря Калинця та ін.) написав відкриту заяву на ім’я тодішнього Генсекретяря КПРС Леоніда Брежнєва та Першого секретаря КПУ Володимира Щербицького, у якій висловив незгоду супроти арештів та свавілля української інтелігенції.

1972 року Сапеляк надіслав до видавництва збірку поезій, яку один із рецензентів охарактеризував як «націоналістичну».

17 листопада 1973 році був виключений з комсомолу, а згодом і з вишу. З лютого 1973 року перебуває під слідством в Тернопільському КҐБ, як учасник молодіжної підпільної групи, яка у ніч 22 січня 1973 р. на честь 50-річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР у м. Чорткові вивісили жовто-блакитні прапори й розклеїли летючки із протестом й закликом: «звільнити політв’язнів із радянських тюрем й концтаборів». Слідчими органами КҐБ йому було інкриміновано «написання й виготовлення» віршів тенденційно націоналістичних, що опорочують своїм змістом радянський та суспільно-політичний лад Союзу РСР”, віршів антирадянського «наклепницького» змісту з метою «підриву й повалення суспільно-політичного ладу в СРСР та відриву Радянської України від Союзу..», а також звинувачення у так званій «антирадянській агітації та пропаганді». 19 лютого 1973 року заарештований та 24 вересня 1973 засуджений Тернопільським обласним судом за частиною 1 ст. 62 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда») та ст. 64 («Організаційна діяльність та участь в антирадянській організації») до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання.

Покарання відбував в концтаборах та тюрмах ГУЛАГу міст Пермі, Владимира, Північного Уралу, Охотського побережжя Хабаровського краю та в Казанському централі. На засланні був на Колимі та в Хабаровському краї.

В ув’язненні брав активну участь у концтабірному русі Опору.

10 грудня 1975 р. академік А. Сахаров у своїй Нобелівській лекції, «Світ. Прогрес. Права людини», зачитаній в Осло Оленою Боннер, зокрема, говорив:
…Я не можу сьогодні розповідати конкретні судові справи, конкретні долі… Я просто назву тут, у цьому залі, імена деяких відомих мені в’язнів. Як уже ви чули вчора, я прошу вас уважати, що всі в’язні совісті, усі політв’язні моєї країни розділяють із мною честь Нобелівської премії Миру… »

Серед 129 прізвищ в’язнів совісті 74-м він назвав прізвище Степана Сапеляка.

В 1983 році «під гласним наглядом» КДБ був поселений у смт Безлюдівка на Харківщині. У 1984 р. за книгу віршів «День молодого листя» був прийнятий до Міжнародного Пен-клубу (згодом один із засновників українського відділення ПЕН)[1].
Степан Сапеляк так згадує про цей період свого життя:
…Це мої найплідніші й золоті просвітки творчости. І це мої болісні і найтрудніші роки життя. Роки «над прірвою» і роки під високою зорею. Де єдиний вихід – оживляти й виробляти власну чесну думку, відстоювати поняття свободи та християнських цінностей у житті й мистецтвах. І щасливий був я, бо вчителя мав за всіх обставин мого артизму, звитяжця й поета – Ігоря Калинця…[2] »

1986 — співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтелігенції[3].

З лютого 1987 року стає членом Української Гельсінської Групи (УГГ) сприяння Гельсінських угод, підписаних Москвою[4][5].

Того ж 1987 р. увійшов до редколегії позацензурного самвидавчого, громадсько-політичного часопису «Український вісник» (за його участі вийшло п’ять чисел журналу та інформаційних бюлетнів)[6] На пропозицію В. Чорновола підписував статті та добірки власним прізвищем, а не псевдонімом[7].

7 грудня 1987 р. — співфундатор і член Ініціативної групи мистців пера і пензля, театру і кіно — Української Асоціації незалежної творчої інтелігенції ([УАНТІ]) і відповідальний редактор (у співпраці з поетом М. Даньком) за друге число нелегального мистецького видання «Кафедра» за сприяння [УАНТІ][8][9].

Від 1987 — член редакційної колегії «Українського вісника», до 1988 — співредактор незалежного позацензурного часопису «Кафедра» у місті Львів, від 1989 — відповідальний редактор за подальші випуски цього часопису в Харкові.

17 липня 1988 р. — заснував Гельсінську Групу в м. Харкові, яку очолював 1988–1990 рр. до її реорганізації в Республіканську партію, яку також і очолював[10]. У серпні 1988 р. вперше в у Харкові підняв жовто-блакитний прапор біля пам’ятника Тарасові Шевченкові з активістами УГГ[11].

1988 р. Степану Сапеляку присуждена премія Літературного фонду ім. Івана Франка в Чикаго (США)[12].

1989 р. (від 30 січня — до 20 травня 1989 р.) — здійснив тримісячний робочий візит до Канади, США, Великобританії та Західної Німеччини. 19 квітня Степан Сапеляк мав робочу зустріч з Прем’єр-міністром Канади Мартіном Брайяном Малруні та відвідав Палату громад у столиці Канади Оттаві[13].

1989–1993 рр. стажувався на філолологічно-філософському факультеті Українського Вільного Університету (УВУ) в м. Мюнхен (Німеччина). Співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтеліґенції

У 1991 році реабілітований Генеральною Прокуратурою України «за відсутністю складу злочину»[15]. Того ж року прийнятий до Спілки письменників України[16][17][18]

Від 1993 р. працює заступником головного редактора відродженого часопису «Основа» (редактор В. Ілля, Київ)[19]. 1993 р. Комітетом з державних премій України поету Степану Сапеляку за збірку поезій «Тривалий рваний зойк» присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики за вагомий внесок у розвиток культури[20] У 1994 році присуджено Всеукраїнську літературно-мистецьку премію ім. Левка та Богдана Лепкого за книгу «Журбопис» та публікації в журналі «Тернопіль»[21].

У 2001 р. — нагороджений Міжнародною медаллю «В’язень сумління» Міжнародного фонду «Смолоскип»[22]. 2003 р. — присуджено Міжнародною Лігою українських меценатів та редколегією журналу «Київ» — літературно-мистецьку премію України ім. В. Свідзінського[23][24].

2005 р. Указом Президента України нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня»[25]. 2006 р. президентом Міжнародного Комітету «Amnesty International» на честь 25-річчя заснування УГГ та «Radio Free Europe / Radio Liberty» нагороджений медаллю «В’язень сумління». 2007 р. Обраний Асамблеєю лауреатів Національних премій України ім. Д Т. Г. Шевченка — співголовою Оргкомітету Академії Шевченківських лауреатів (аналог Гонкурівської академії)[26]. 2009 р. За книгу «Хроніки дисидентські від головосіку» (видання друге, доповнене. 2007. Видавництво «Майдан») нагороджений Першою премією та дипломом фонду Волиняків-Швабінських Українського Вільного Університету (Нью-Йорк, США)[27].

18 листопада 2009 р. за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність постановою Президента України Сапеляк С. Є., письменник, голова Харківської філії Української гельсінської спілки нагороджений відзнакою Президента України — Хрестом Івана Мазепи[28]

У цей же час був нагороджений почесною подякою «За особистий внесок у боротьбу за незалежність України, відстоювання ідеалів свободи» Президента України[29], почесною грамотою-подякою Верховної Ради України, низкою відзнак громадських, політичних та релігійних організацій[30]. 25 листопада 2003 року О. Омельченком був нагороджений почесною грамотою-подякою Київського міського голови та нагрудним знаком № 3956.

30 березня 2010 в рамках традиційного щорічного конкурсу «Харків’янин року» Харківським Інститутом рейтингових досліджень був номінований почесним званням «Харків’янин 2009 року» в III номінації «Діячі науки, культури, мистецтва»[31].

Помер 1 лютого 2012 р. у м.Харків. За попередньою інформацією, причиною передчасної смерті став інсульт.

 

 

Довідка Вікіпедії

Алея зірок у Тернополі — пам’ятна алея на вулиці Гетьмана Сагайдачного в місті Тернополі. Відкрита 28 серпня 2011 року під час святкування Дня міста.

Щороку на Алеї у бронзових зірках тернового цвіту з’являються нові імена видатних тернополян, які зробили вагомий внесок у розвиток Тернополя, — митці, священики, лікарі, науковці, будівельники, меценати.

Виготовляють зірки для тернопільської алеї у Львові за гіпсовою заготовкою тернопільського скульптора Дмитра Пилип’яка.

Напишіть відгук