Сьогодні, 23 лютого у День Захисника Вітчизни військовослужбовці найкращої за підсумками минулого навчального року військової частини автотранспортного управління Тилу Збройних Сил України – 777 окремого Прутського ордена Червоної Зірки полку матеріального забезпечення Тилу Збройних Сил України, що у райцентрі Бережани на Тернопільщині відзначають ювілей – 70-ту річницю своєї частини. У статусі полку мобільний тил (як ще можна назвати бережанців за своєчасне та мобільне доставлення боєприпасів, паливно-мастильних матеріалів, інших матеріальних засобів для забезпечення бойової діяльності військ, перевезення особового складу, а також для евакуації поранених, хворих і майна) трохи більше десяти років. До реформування у 2000 році військова частина була 777 окремим автомобільним батальйоном.
За сім десятиліть на долю особового складу цієї військової частини випало стільки випробувань, що навіть найбільш бойові частини української армії менше брали участь у воєнних діях і конфліктах.
Уроки війни та формування військової частини
Доведено ще Сунь Цзи, видатним китайським стратегом та мислителем, автором відомого трактату про воєнну стратегію «Мистецтво війни», що запорука перемоги – надійний тил. Гіркий досвід нехтування цим «золотим принципом» призвів до чисельних жертв та безславного відступу радянських військ у перший період Великої Вітчизняної війни. Прорахунки радянських воєначальників часів Другої світової були у тому числі й у недосконалості системи тилового забезпечення армії, які призвели до того, що вже у перші ж дні війни радянські війська, які стікали кров’ю у боях із фашистами відчули гостру нестачу боєприпасів, обмундирування, харчування, медичного забезпечення і багато чого іншого. До війни і на її початку у військах питаннями тилового забезпечення займалися командири та військові інтенданти, які виступали у ролі господарників. І якщо у мирний час з цим непростим ділом командування військових частин ще так-сяк справлялося, то з початком воєнних дій тилове забезпечення в умовах постійного маневрування військ виявилося для них непосильним тягарем. Головною причиною невдач стала відсутність у всій армії централізованого тилового забезпечення з міцним штабом і підпорядкованими йому структурами у військах. З початком екстренних змін у системі тилового забезпечення відступаючої армії у цей період у Воронежі було сформовано 777 окремий автомобільний батальйон, який 1 листопада 1941 року був зарахований до складу 52-ї Армії.
У мобільному тилу, як на передовій
Тиловим мобільним частинам у воєнний час було не легше ніж іншим військам. У буремні роки динамізм бойових дій був настільки великий, а обстановка на полі бою настільки швидкоплинна, що воїнам-автомобілістам необхідно було творити дива (здійснювати справжні подвиги), аби у стислий термін і у потрібне місце здійснити значний об’єм перевезень матеріальних засобів і людських ресурсів. За накалом нервів та ризиком для життя військовослужбовці 777 окремого автобату не поступалися бійцям на передовій. Чого лише вартували автомобілістам одні поїздки «дорогою життя» Ладозьким озером зимою 1942-го, аби доставити у блокадний Ленінград харчі для мешканців міста, а звідти евакуювати ленінградців.
У складі Волховського фронту в січні 1943 року батальйон забезпечував 52-гу Армію під час прориву блокади Ленінграда.
Після чого разом з 52-ю Армією автобат входив до складу Воронежського, Степового, 2-го та 1-го Українських фронтів. Забезпечуючи Армію боєприпасами, паливно-мастильними матеріалами та іншими засоби для бойової діяльності військ автомобілісти брали участь у Корсунь-Шевченківській, Умансько-Батошанській, Яссько-Кишинівській, Сандомирсько-Сілезькій, Нижньосілезькій, Берлінській та Празькій стратегічних операціях.
Саме за забезпечення військ під час форсування Прута у Яссько-Кишинівській стратегічній операції батальйону присвоєно почесне найменування «Прутський», а за зразкове виконання завдань командування в ході Сандомирсько-Сілезької і Нижньосілезької стратегічної операцій автобат нагороджено орденом «Червоної зірки».
«В Афгані стріляють постійно»
Важко переоцінити вклад автомобілістів 777-го батальйону і у забезпеченні бойових дій 40-ї армії на території Афганістану. Ця військова частина з 27 січня 1982 року до 28 квітня 1983 року у повному складі виконувала так званий інтернаціональний обов’язок «за річкою». Перевезення вантажів здійснювалося особливо небезпечними маршрутами: Кабул – Джелалабад, Гардез, Ганзі, Меймене, Дарзап, Файзабад, Пулі-Хумрі (всього понад 40 маршрутів). Виконання завдань ускладнювалося великою протяжністю доріг (від 140 до 800 км) в умовах високогір’я через стратегічний перевал Саланг у горах Гіндукуш, який з’єднує північну і центральну частину країни. Душмани багаторазово обстрілювали із автоматичної зброї автомобільні колони. За час перебування в Афганістані автомобільний батальйон втратив 4 військовослужбовців, а 30 було поранено.
За словами рядового запасу бережанця Василя Палащука, учасника бойових дій в Афганістані у складі автобату, завдання батальйону полягало у забезпеченні військ різними вантажами, здебільшого паливо-мастильними матеріалами.
– Не легко нам прийшлося на афганських дорогах. Там не існувало жодних правил. Хто сильніший, той і правий на дорозі. Саме через невиконання правил дорожноього руху сталася страшна трагедія. У листопаді 1982-го у тунелі Саланг, довжиною майже три кілометри зустрілося дві колони. Одна йшла з Північної частини країни, а інша – з Центральної. В цей час у тунелі підірвався один із автомобілів. Там задихнулися чадним газом і загинули понад 170 чоловік. Після цього командування ввело наступне правило дорожнього руху: по парних числах колони через Саланг слідували в один бік, а по непарних – в інший. Крім того, в Афганістані чути постріли постійно. То десь далеко, то поряд з тобою куля просвистіла, а то хтось на міні підірвався. У колоні машини повинні йти слід у слід. Якщо декілька сантиметрів у бік – можна на міни натрапити. Особливо небезпечно було їздити, під час афганських свят. Коли в нас, в українців, свято, то ми йдемо до церкви, з друзями зустрічаємося. А у них на свято треба когось вбити. Тому в цей час старалися не їздити – згадує Василь Палащук.
У 1982 році завершувалося будівництво трубопроводу через гори, який мав вирішити проблему постачання військ ПММ. Наприкінці року він запрацював, і потреба перебування автобату в Афганістані відпала. Військовослужбовці очікували вже найближчим часом побачити рідну землю. Проте зустріч з Батьківщиною було відкладено ще на півроку. У той час коли особовий склад сідав у літак, який мав летіти додому, душмани підірвали трубопровід. Літак у Союз полетів вже без автомобілістів.
Новітній час
Сьогодні військовослужбовці-автомобілісти продовжують славні військові традиції своїх попередників. За плечима багатьох воїнів з «777» миротворча діяльність у Косово, Ліберії, Лівані, Кувейті, Іраку. Завдячуючи у тому числі і автомобілістам з Бережан Україна стала визнаною в усьому світі миротворчою державою, яка відгукується на заклики світової спільноти відправити свої «блакитні шоломи» у гарячі точки світу заради стабільності та миру. Серед них і теперішній командир 777 окремого полку матеріального забезпечення Тилу Збройних Сил України полковник Ярослав Гросу, який перебував у складі 6 окремої механізованої бригади українського миротворчого контингенту в Іраку. За його словами той неоціненний досвід миротворці передають молодшому поколінню.
– Беручи участь у складних процесах примирення ворогуючих сторін у зонах конфліктів, Україна зміцнює свій авторитет на міжнародній арені. До того ж участь у міжнародних миротворчих операціях — чудова нагода набути досвіду розв’язання військових конфліктів, роботи у складі багатонаціональних штабів, відпрацювання спільних дій із представниками інших держав, апробації нових систем озброєння і техніки, ознайомлення з передовими тенденціями розвитку армій і поліції держав світу тощо. Крім того, для української армії миротворча діяльність важливий фактор підвищення боєздатності підрозділів ЗС України, досягнення взаємосумісності для спільних дій з арміями країн-партнерів, – стверджує полковник Ярослав Гросу.
Досвід миротворчої діяльності став у пригоді воїнам-бережанцям під час ліквідації наслідків повені у Західних областях України влітку-восени 2008 року. Тоді військовослужбовці з Бережан одними з перших прибули до підтоплених районів Тернопільщини, Івано-Франківщини та Буковини допомогти потерпілим у ліквідації наслідків стихії. Потужною військовою автомобільною технікою, ескаваторами, бульдозерами, кранами автомобілісти розчищали і відновлювали дороги, надавали допомогу місцевим жителям, за що отримали від них теплі слова вдячності.
Насиченими на бойову роботу для бережанців видалися останні роки. Військова частина забезпечувала у Західних регіонах держави усі широкомаштабні комплексні навчання, які проводилися у рамах Збройних Сил в останній період, зокрема йдеться про військові навчання «Артерія-2007» та «Взаємодія-2010». Воїни-автомобілісти свої обов’язки виконували сумлінно. Тому і недивно, що починаючи з 2002 року військова частина сім разів визнавалася кращою спочатку (2002-2006 роки) «Передовою військовою частиною тилу Західного оперативного командування», потім (2008 рік) «За перше місце серед військових частин Командування сил підтримки Збройних Сил України», і тепер (2010 рік) як «Краща військова частина автотранспортного управління Тилу Збройних Сил України». Віддаючи шану професіоналізму та зважаючи на значні успіхи особового складу військової частини, наказом командувача Західного ОК вимпел «Передова військова частина» у 2006 році залишився на вічне зберігання у бережанському полку.
Зараз, як і впродовж семи десятиліть воїни мобільного тилу, як бачимо, перебувають в епіцентрі головних подій армії та держави. І хоча вони не стріляють з гармат, не стрибають з парашутом, не ходять у морські походи, не виконують інших бойових завдань (цим займаються інші), проте без їхньої повсякденної ратної праці, без надійного тилу не вийде повноцінно навчити, одягнути та нагодувати війська.
З ювілеєм Вас, воїни-бережанці!
Василь Лабай
Західний регіональний медіа-центр Міністерства оборони України
Фото автора та з архіву полку