«Ревізори», які за завданням Президента України розбираються із станом централізованого водовідведення та очисних споруд, дісталися й до української столиці. 29 березня вони взяли участь у робочій нараді, яка відбулася в приміщенні Київської міської державної адміністрації. Головував на ній віце-прем’єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Віктор Тихонов, серед учасників – радник Президента України Валерій Пустовойтенко, перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Юрій Хіврич, перший заступник голови КМДА Олександр Мазурчак, представники міністерств та інших центральних структур виконавчої влади, місцевих органів влади Києва та Київської області, правоохоронних органів, науковці. Кворум солідний, а обговорювані проблеми не просто належать до розряду добре знаних, але й таких, що давно набили оскому. Будь-якого киянина запитай про Бортницьку станцію аерації, і він обурено гмикне, а то й просто затисне носа – мовляв, проблема має вкрай неприємний сморід!
За словами Валерія Пустовойтенка, в столиці склалася унікальна ситуація. Голова КМДА Олександр Попов – колишній міністр житлово-комунального господарства, Олександр Мазурчак – його бойовий заступник по міністерству та права рука на нинішній посаді. До того ж обидва мають досвід роботи мерами міст, тож з проблемами житлово-комунального господарства знаються не з телевізора чи з популярної літератури, а від самісінького життя. Тому цілком логічно сподіватися, що Київ може показати цілій Україні, як запровадити високі сучасні стандарти життя населення, принаймні, у тому, що стосується водопостачання та водовідведення. Але поки що реалії зовсім не такі: науковці стверджують, що кияни споживають питну воду з Дніпра, яку до них уже «п’ять разів» пили інші, хто мешкає вище по річці, а централізовані системи водоочищення загалом нагадують міни сповільненої дії, зайвий необережний рух – і цілі частини столиці можуть потонути у бруді фекалій.
Київ пишається історією: у грудні 1894 року тут з’явилася перша в царській Росії централізована каналізаційна мережа. Звісна річ, відтоді вона розбудовувалася і реконструювалася, охоплювала нові вулиці та мікрорайони. Але в останні роки – все рідше та рідше, схоже, ремонтні та оновлювальні роботи міській владі набридли, мовляв, навіщо їх робити, якщо з часом вони все-одно або технологічно застаріють, або зруйнуються, або перетворяться на довгобуди. І проблеми ЖКГ замулилися, як неочищені відходи: коли влада витягує із болота ніс, у ньому загрузає хвіст, витягує хвіст, ніс повертається в болото.
І це не якісь припущення чи порожні слова – будівництво другої нитки головного колектора в столиці цього року відзначатиме двадцятирічний ювілей. Саме стільки, скільки й незалежність України. Кияни вже з гіркотою жартують: сучасну історію ми пишемо нереалізованими проектами.
Загальна кошторисна вартість будівництва колектора становить 665 млн. гривень, та досі освоєно лише третину цієї астрономічної суми. Олександр Мазурчак визнав, що завершити будівельні роботи планували ще 2010 року, та буде добре, якщо впораються у 2012 році – до чемпіонату Європи з футболу.
І це може бути не єдиним подарунком влади до Євро-2012. Якщо напружить сили – таки зрушить з місця реконструкцію Бортницької станції аерації, тож вболівальники, які рухатимуться з аеропорту по Бориспільській трасі не втрачатимуть свідомості від смороду рештків людської життєдіяльності українського мегаполісу. З полегшенням зітхнуть і мешканці навколишньої місцини та віддалених населених пунктів, бо весь цей час екологи попереджають, а спеціалісти визнають загрозу того, що захисні дамби в якийсь момент можуть не витримати напору нечистот, і ті потраплять у Дніпро. Як то кажуть, з усіма наслідками, що з цього випливають…
Фахівці розповіли, що в Миколаєві вже кілька років застосовуються нові технології з переробки мулу, на цьому заробляють гроші. А в Києві мулові поля ніяк не можуть поділити – де вже тут нові технології оцінювати!
Учасники наради, які вже встигли познайомитися з очисними спорудами половини України, визнавали «унікальність» Бортницької станції. Віктор Тихонов нагадав, що в Одесі, меншому від столиці місті, функціонують два комплекси каналізаційних очисних споруд, а в Києві вони єдині. Тож якщо трапиться якась надзвичайна подія (а в місті лише за перший квартал поточного року вже сталося 29 аварій каналізаційних мереж), то це паралізує життя мегаполісу.
«Побудова ще одних нових очисних споруд на правому березі в Києві – це не питання дискусії чи зайвих сумнівів. Його треба вирішувати однозначно і – якнайскоріше», – сказав Валерій Пустовойтенко, який до того ж зізнався, що вже втомився спостерігати за бездіяльністю окремих посадовців, відповідальних за вирішення гострих проблем житлово-комунального господарства. Активність у них на словах, а як до діла…
Сперечатися з Пустовойтенком ніхто не наважився, і не лише тому, що він працює відповідно із дорученням Президента України. А ще й через те, що досконало володіє темою та нагадує про речі очевидні. Так, другу чергу столичних очисних споруд неодмінно побудують. Але досі невизначеним залишається питання – де саме? Олександр Мазурчак настійливо відстоював можливість зведення нового об’єкту на невикористовуваних землях поблизу міста Українка, бо слід зважати, що відповідні споруди мають знаходитися неподалік від річки, куди скидаються стічні води. Однак він не врахував, що такий «запашний» об’єкт сусідуватиме з елітною зоною відпочинку у Конча-Заспі, з містом Обухів, тож представники влади та місцеві жителі ніколи не погодять таку пропозицію.
Валерій Пустовойтенко закликав бути реалістами у цьому питанні, а відтак, не створювати нові проблеми на рівному місці. Тому й допитувався у фахівців, представників обласної влади Київщини, де саме можна звести такий об’єкт без зайвої соціальної напруги.
Микола Романець, керівник проекту закритого акціонерного товариства «СТЕК», яке безпосередньо займається цим питанням, повідомив, що за останній час розглядалося 5 можливих ділянок. Дві найбільш вірогідні – в районі золовідвалів Трипільської ГРЕС.
Потреба побудови другої черги очисних споруд зумовлена не лише надмірним навантаженням на Бортницьку станцію, але й невизначеним станом 7 дюкерів, які прокладені під Дніпром понад 30 років тому. Спеціалісти побоюються, що через тривалу експлуатацію на них теж у будь-який момент може статися аварія, і тоді найбільша українська річка, яка забезпечує питною водою близько 30 мільйонів мешканців України, стане не просто брудною, але й небезпечною.
На тлі гострого занепокоєння фахівців аж надто оптимістичним виглядав виступ головного державного санітарного лікаря Київської міської санепідемстанції Анатолія Пономаренка. Він заспокоїв: останні 30 років у столиці не спостерігалося серйозних спалахів інфекційних кишкових захворювань, отже, ситуацію можна вважати такою, що перебуває під контролем. А сталося це, насамперед, через те, що торік із 12 міських пляжів санепідстанція дозволила відкрити для відпочивальників лише 5. І це в таке спекотне літо, мовляв, дивіться, які ми принципові!
Валерій Пустовойтенко різко обірвав чиновника: заборонити можна усе, але ж люди не завжди дослухаються і реагують на такі обмеження. Тож і торік «закриті» київські пляжі не були порожніми. Ситуацію треба вирішувати інакше – дбати не про систему заборон, а про безпечність територій для відпочинку.
Анатолію Пономаренку дісталося й за те, що в Гідропарку та інших місцях мало не в притул до води вибудовуються нові споруди (хоча це заборонено законом – де тільки дозволи отримують?!), які безпосередньо забруднюють воду. Часто це не лише житлові комплекси, але й об’єкти бізнесу.
Як з’ясувалося, така проблема характерна і для інших новобудов – супермаркетів, ресторанів, мотелів, спортивних комплексів, автомийок, котрі розташовуються вздовж окружної дороги навколо Києва. Фахівці визнають, що вони не мають автономних очисних споруд, відтак, використовують вже існуючі потужності, не вкладаючи кошти в їх розвиток. І це при тому, що міському бюджету гостро бракує коштів на ці цілі. Віктор Тихонов зазначив, що було б непогано, якби такі бізнесмени поділилися своїми надприбутками зі столицею. Бо ж і державний бюджет усі такі витрати не зможе перекрити. Хоча без його допомоги не обійтися, враховуючи вагу та актуальність завдань.
Олександр Мазурчак повідомив, що ціна питання з очисними спорудами та водовідведенням в столиці становить 10 млрд. гривень. «З точки зору Європейського Союзу це невеликі гроші, з точки зору України – не маленькі», – додав він.
Звісна річ, остаточну відповідь у цьому питанні даватиме Кабмін, а не Європейський Союз…
Максим НАЗАРЕНКО,
Національний прес-клуб «Українська перспектива»
