З болем у серці й душі говорить Галина Підгірна про сучасних спудеїв. Хочу додати: багато з них — це випещені білоручки, цяцькані мамині дочки й синочки, яких годують та одягають батьки, перебуваючи на заробітках у Польщі, Італії, Іспанії… А ті дочки й синочки, виростаючи в добрі й розкошах, сплять на доларах, втрачають повагу до людей, гублять риси християнської етики й моралі. Бо дитина не мала підготовленого грунту, на якому могла вирости істинна людина.
- Якось питаю на вулиці семикласників:
- — Скажіть мені, хлопчики, скільки буде сім помножити на вісім?
- — Ой, вуйку, я залишив удома калькулятор. Скажу вам завтра, — відповів один зі школярів.
- Це страшно. А до школи йдуть із дорогими мобілками. На дискотеках одягнені не згірше англійської королеви. І всі — напідпитку. Чи здатні вони завтра будувати державу? Та молоді люди сьогодні дивляться на Україну не тільки байдуже, а й з огидою. Як не прикро, але оту біду несе нам заробітчанство, завдяки якому мільйони доларів линуть в українські банки і знищують інтелект, мораль і національний менталітет народу. Ми сьогодні вже не ті, що були вчора. А якими будемо завтра? Поки що це питання не чіпає ні уряд, ні Президент. Та залишати його без уваги не маємо права.
- Нещодавно до мене завітала сестричка Муза й продиктувала таку річ:
Отець у церкві шлюб дає —
Хрестить пару пелехату.
Та відверто словом б’є
Юну Юлю животату:
— Безперечно, людям — сміх.
Бачу, доню, ти згрішила.
Не сховала отой гріх
Навіть добра Божа сила.
Не стояли під вінком
Твої пращури ніколи
З таким товстим животом,
Хоч не бачили і школи.
— Коли поряд, Ігоре,
Буйно серце защеміло,
Смачно, ніби в олів’є,
Гріх накинувся на тіло.
Скучно нам, студентам, жити.
Є квартира і ключі…
А що маємо робити?
То ж кохаємось вночі!
Мама гроші заробляє,
Щастя, розкіш — аж до неба.
Мама доню пам’ятає,
Вишле євро, скільки треба.
Що нам гріх і що нам люди?
Доля наша не крива.
Доти долар у нас буде,
Поки мама ще жива.
«ВЖ+» за 23.02.2011 р