Коли ми спостерігаємо велич існуючого світу, коли ми проникаємо у його закони, коли відчуваємо і пізнаємо безконечну складність сил, які об’єднують всесвіт в одне ціле, − то визнаємо, що за всім оцим не може стояти лише сліпа, бездушна матерія, або гра невидимих стихій.
Розумне породжується розумом. Книгу може написати лише той, хто володіє даром і свідомістю. А природа – це дивовижна книга. Я думаю, що кожен із нас хоча б трохи стикався з її таємницями. Для мене особисто одним із першопочаткових свідчень про Бога була природа. Вона неначе кричала про те, що за нею стоїть велична, абсолютна Таємниця, абсолютний Розум, що за нею стоїть Творець, бо вона є досконалим шедевром, найскладнішим механізмом, незбагненною цілісністю.
Проте людині цього мало. Вона шукає таємницю також і в своїй природі душі і знайшовши її приходить до висновку, що це найбільше багатство дароване їй від Бога. Проведемо порівняння. У тих країнах, де матеріальний рівень цивілізації набагато вищий, ніж у нас, – до послуг людини є чимало такого, чого нам і не снилось. І що ж? Люди від цього там стали кращими, щасливішими, добрішими, шляхетнішими? Аж ніяк! Ці країни займають перші місця за кількістю самогубців, наркоманів та за числом інших тяжких хвороб нашого часу. Отож, виявляється, зовнішній добробут не вирішує усіх проблем. Він, звичайно, потрібен, він є природною, нормальною умовою людського існування, і варто боротися за те, щоб кожна людина мала гідні умови життя. Але ж я кажу про інше: фатальна помилка – думати, що лише матеріальні цінності можуть перетворити, змінити людину і зробити її щасливою.
Наші соціологічні інститути проводячи опитування приходять до висновку, що людей, які вважають себе в суспільстві одинокими стає все більше і більше. Парадокс полягає в тому, що ми матеріально багатіємо, а зв’язок між нами стає все менший і менший. І боюсь, що може наступити такий час, коли ми всі будемо відчувати себе одинокими, не дивлячись на багатолюддя, яке нас оточує.
В чому причина? На мій погляд діло в тому, що ми живемо в епоху індивідуалізму, коли потреби однієї особи стоять вище потреб людей, що її оточують і кожний з нас старається як найшвидше копіювати ту модель поведінки в своє власне життя вважаючи її правильною. Ми з країни, котра пережила чимало потрясінь і труднощів, і нам здається, як здається голодній людині, що ось їй дадуть поїсти – і вона буде щаслива. Але ж насправді цього недостатньо. Ось чому Христос і повторює для всіх нас і на всі віки слова із Святого Писання: «Не хлібом єдиним буде жити людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф.4.5).
Цим Словом став для нас Господь Ісус Христос. Слово Боже навчає нас протилежного законам цього світу, а саме що тільки в гармані з Богом і людьми ми досягнемо миру і спокою в душі. Тоді мир і спокій упорядкує наші земні потреби, розкриє що нам корисне, а що в обтяжку, від чого варто і відмовитись, як від непотрібного і зайвого. Стараймося як найшвидше зрозуміти це вічне роздвоєння і з двох вибрати одне – корисне. Не шукаймо щастя там де його нема. А шукаймо там де воно є – в Слові Христа, в храмі Божому та щирій молитві.
о. Василь Дідик
Тернопільсько-Кременецька єпархія УПЦ КП