Сьогодні храмовий празник однієї з найстаріших дерев’яних церков Тернопілля – церкви святого Димитрія (ХVІ ст) у Киданцях.
За словами декана Збаразького, настоятеля Святопокровського храму у Романовому Селі та храму святого великомученика Димитрія у Киданцях отця Олега Григорця, дерев’яна церква у Киданці потрапила з Волині, де уже на той час простояла майже 200 років. – Датою перенесення церкви можна вважати 1648 рік, оскільки ним датоване Євангеліє, яке збереглося до нині, – стверджує священник. – Крім цього, тим же роком датується і книга Мінея, з якої здійснюються інші богослужіння, що є додатковим підтвердженням того факту, що в селі церква з’явилася саме у середині 17-го століття.
Варто зазначити, що дерев’яна церква святого Димитрія села Киданці за свій майже 600-літній вік двічі змінювала місце розташування. Куплена і привезена з Волині у Киданці, вона спочатку стояла серед лісу на одному з горбів Товтрів ( сьогодні це Лиса гора, а тоді – це був дубовий гай), коли село через татарські набіги, що були спрямовані на Тернопіль і Теребовлю, дещо змістилося на південь у низину, на більш безпечне місце, то пересунено вниз також церкву, де вона стоїть і нині. Люди цю місцевість називають Марківщина від імені першого мешканця села – якогось Марка.
Нині дерев’яний храм, який простояв у селі майже 400 років, потребує відновлення як зовні, так і в середині. Останній раз церкву ремонтували сто років тому. – Бачите, як лівий бік купола просідає, – бідкається священик. – Видно, там вже дерево сперхло. Ми поставили підпори. Плануємо повністю знімати верх і відновлювати церкву. Ми хочемо її зберегти. Якщо при нас вона впаде, простоявши майже шість віків, то це буде нашою великою провиною, а, можливо, й гріхом. Адже ця церква – намолене місце, місце, де збиралися наші предки, які тепер знаходяться на «тихій парафії» – на цвинтарі.
Потребує відновлення також іконостас, над яким у 50-х роках минулого століття майстри «добре» попрацювали, по суті, видозмінивши його. – Осучаснення не завжди на краще, – каже отець Олег.
Крім цього, на початку 90-х років святиня постраждала від рук вандалів, які вирізали і викрали усі старовинні ікони, які знаходилися на зовнішніх стінах довкола церкви. Крадіїв так і не знайшли та реліквій не повернули.
До речі, у 1908 році з візитацією у Киданцях був Митрополит Андрей Шептицький. Напевно він відвідував церкву і у 1914 році, коли освячував місце під храм у Романовому Селі, позаяк це була одна парафія.
8 листопада 1996 року, на Дмитра, Михаїл Сабрига у Киданцях освятив новий храм. Однак люди дбають, щоб стара дерев’яна церква святого Димитрія не занепадала, і оскільки вона знаходиться на сільському цвинтарі, то тепер її використовують виключно для відспівування померлих, проведення заупокійних богослужінь. Традиційно першого листопада тут служать великий парастас та освячують свічки, які потім киданчани ставлять на могили рідних і близьких, а також відбувається відправа на Великдень, після якої окроплюють могили померлих.
Треба сказати, що і цвинтар в Киданцях має свою особливість та унікальність і не тільки через те, що тут можна знайти могильні пам’ятники кінця ХVІІІ і початку ХІХ століття, а й тому, що на більшості могил хрести стоять у ногах. Цей феномен отець Олег Григорець пояснює, так би мовити, олюдненням віри. – Мабуть, людям так легше повірити. Христос – це є Світло зі Сходу, і якщо на могилі хрест стоїть у ногах, то покійники сміливо зможуть вийти йому назустріч у судний день. Коли цвинтар був перед церквою, то це ще якось можна було пояснити: храм – це Христос, хрест у ногах направлений до церкви. Але коли цвинтар зайшов за храм, то чомусь продовжили хоронити так само. Я відновив загальноприйняту церковну традицію – тепер хрест ставимо у головах, так як і має бути.
Цікаво, що на цвинтарі можна побачити також могили, на яких хрести стоять у головах померлих але написи на них зроблені у бік церкви. – Виходить ніби могила навпаки, – каже отець Олег і додає, – відповідно до церковної традиції, якщо хоронять священика, то хрест ставлять в ногах, бо священних – це Христос, він завжди до людей обличчям. Але ніхто написи не виносить на іншу сторону, тому теж не зрозуміло, чому так робили на цьому цвинтарі.
Коли і хто у Киданцях почав ставити на могилах хрести у ногах померлих, священник точно сказати не може. Але ми побачили, що найдавніші поховання на цвинтарі традиційні – покійник похований ногами на схід, а хрест – у головах. – Хтось і чомусь придумав по-іншому зробити і ця ідея була підтримана людьми, – каже отець Олег.
А на разі отець Олег Григорець вірить та сподівається, що знайдуться меценати, які нададуть фінансову підтимку для відновлення та збереження дерев’яної церкви у Киданцях і святиня таки залишиться у спадок майбутнім поколінням киданчан та стане туристичною принадою Тернопілля.
На думку збаразького архітектора Юрія Вербовецького, дерев’яну церкву св. Димитрія у Киданцях обов’язково потрібно зберегти, повернувши їй первозданний вигляд, оскільки храм є унікальною історичною та архітектурною пам’яткою. – На жаль, нині дерев’яні храми пущені на самовиживання або точніше буде сказати – самодоживання, – каже Юрій Володимирович, – тому я хочу зібрати ґрунтовну наукову, історичну, архітектурну інформацію про церкву у Киданцях і фахово підійти до її реставрації.
Юрій Вербовецький зазначає, що одна із болючих проблем, це те, що давні дерев’яні церкви нерозумно оббивають бляхою і цим не тільки спотворюють пам’ятку, але й прискорюють її знищення, бо відомо, що під бляхою дерево пріє. Інша проблема – несмак. Позаяк часто церкви оббивають пластиковою вагонкою, іншими сучасними матеріалами. – Це те ж саме, що витягнути зі скрині сімейну реліквію, скажімо, прабабусину вишиванку, і почати прикрашати її блискітками чи змінювати візерунок, наносячи поверх яскраві нитки, – зауважує Юрій Вербовецький. – Підхід має бути інший. Такі храми мають бути оригінальними, виключно такими, як і сотні років тому.
Якщо говорити про старовинну церкву у Киданцях, то вона є дуже цінною історичною та архітектурною пам’яткою, стверджує Юрій Володимирович. Вона майже не зазнала змін за свій довгий вік, має вдале ландшафтне розміщення, поряд немає сучасних будівель, добре збереглася дзвіниця. Крім того, її архітектура свідчить про Галицьку школу будівництва. – Що для нас важливо, адже на прикладі церкви у Киданцях можна побачити, що на час її будівництва на Волині не було впливу Російської православної церкви на архітектуру, – розповідає Юрій Вербовецький. – Вона збудована за українськими традиціями. Церква одноверха. Має один купол над центральною навою. Це чистий тридільний план. Так будувалися давні українські хати, які були розділені на три частини і мали дах втричі вищий, ніж висота стін самої хати. Так і церква складається з притвору (бабинця), центральної нави та вівтаря. Надзвичайно цікавий елемент – опояс – піддашшя, яке розташоване по периметру церкви. Це давній український елемент, який дуже вирізняє ці церкви. У ХVІІ столітті під впливом тієї ж Російської православної церкви нові дерев’яні храми уже будувалися виключно без цих опоясів, бо їх почали вважати соромом для церкви. Так витіснялися народні елементи української архітектури.
Архітектор Юрій Вербовецький також вважає, що Киданецька дерев’яна церква була покрита гонтом. А нещодавно до нього потрапила гравюра з Вишнівецьких фондів Мнішеків, на якій зображено Почаївську Лавру, але настільки здалека, що на передньому плані чітко видно стару дерев’яну церкву і вона абсолютно подібна за своєю архітектурою на Киданецьку.
– Моя мета, щоб дерев’яна церква святого Димитрія села Киданці ввійшла до переліку дерев’яних храмів України. Це дасть можливість не тільки популяризувати цю унікальну пам’ятку історії та архітектури, а й допоможе фахово підійти до її реставрації та збереження, – зазначає Юрій Володимирович.
Світлана Боднар
Довідка
Всього в Тернопільській області 168 дерев’яних церков із 230 дерев’яних культових споруд, до яких ще належать дзвіниці, каплиці тощо. 134 внесені до державного реєстру нерухомих пам’яток містобудування та архітектури місцевого та національного значення. Майже 100 % дерев’яних храмів використовують як культові споруди, але 70 % всіх їх потребують ремонту чи відновлення.
На даний час у Збаразькому районі залишилося 11 дерев’яних храмів, які побудовані в далекому минулому.