Ненависть до європейських цінностей. Таврування «лібберастів» і «толерастів». Ворожість до НАТО. Туга за соціалістичним минулим. Боязнь приватної власності на землю. Захоплення ісламським фундаменталізмом. Бажання мати «державну» церкву. Провокативні заяви щодо подій у Криму. Це і багато іншого – спільне у «Свободи» і російських націоналістів.
Коли готувася цей порівняльний аналіз, виникли складнощі – відсутність цілісної і комплексної програми у ВО «Свобода». Спроба проаналізувати їхню «Програму захисту українця» призводить до розуміння: аналізувати власне нічого, документ цей не більше, ніж набір гасел із певних галузей: переважно культура, історія, мова. Проте майже зовсім лишаються без відповіді соціальні питання, екологічні тощо.
Іншим програмним документом «Свободи» є проект «Національної конституції». Тут так само відображені лише теми, які подобаються “свободівцям» і не викликають сильного осуду у відносно демократично налаштованих патріотів. Набагато більше каже про ідеологічні уподобання свободівців їхній партійний форум, де члени і прихильники висловлюються більш-менш відверто.
Також ми наведемо приклади висловлювань організаційно і ідеологічно дружніх «Свободі» організацій «Патріот України» та «Соціал-Національної Асамблеї» (СНА). Притання спорідненості цих організацій – це інша історія, яка вимагає окремого розслідування.
Тепер щодо російських націоналістів.
Часто порівняння вимагає певного узагальнення. А це, у свою чергу, призводить до дрібних недоліків або невідповідностей. Російський націоналістичний рух не є чимось однорідним під дахом одної (або декількох) структури. Націоналізм у Росії мало багато відтінків, гібридів, які іноді ворогують один з одним:
монархісти (Союз русского народа, «Черная сотня», Русское имперское движение), націоналісти-»совкофіли» (редактор газети «Завтра» Олександр Проханов, письменник і публіцист Максим Калашніков), православні об’єднання (Союз православных хорунгвеносцев, Народный собор), відверто неофашистські рухи («Славянский союз», залишки «Русского национального единства», Национал-социалистическое общество, Народная национальная партия), євразійці (Евразийский союз молодежи, Национал-большевистская партия), модерні великодержавні партії і рухи, які вбрали в себе окремі елементи від кожного напрямку (Национал-державная партия Росии, Русский общенациональный союз, Русское общественное движение ), национал-демократы (Национал-демократический альянс відомого мислителя Олексія Широпаєва і НАРОД відомого блогера Олексія Навального), об’єднання навколо конкретного питання (Движение против нелегальной иммиграции) та інші.
Деякі з них – адекватні помірковані націоналісти (наприклад, Навальний і Широпаєв), деякі радикальні і відверто сповідують ідеї силового захоплення влади. Тим не менш, не звертаючи уваги на ці речі та природну еволюцію російського аціоналізму, існують домінуючі, загальні ідейні основи.
Звісно, не можна казати, що ідеологія «Свободи» на 100% повторює світоглядні засади російського націоналізму , проте вони мають більш спільного, ніж розбіжного, повідомляє texty.org.ua
Тепер переходимо до аналізу.
и
Європа і НАТО уособлення зла
Не дивлячись на поодинокі заяви окремих представників «Свободи» про потребу євроінтегруватися, в партії панують відверто євроскептичні настрої. Переважно через проблеми у міграційній політиці, тиску ЛГБТ-спільнот (геї та лесбіянки) на уряди у легалізації їхнього способу життя.
Особливим нападкам піддаються засадничі європейські цінності, такі як свобода вибору і терпимість. Наприклад один з ідеологів партії Андрій Іллєнко на партійному сайті опублікував два «темника» спрямованих проти європейських цінностей, «ліберастії» і «толерастії».
Статті Іллєнка не поодинокі в критиці Європи. Очевидно, що через непопулярність антиєвроінтеграційних ідей і очевидну аналогію з антиєвропейською агітацією проросійських сил в Україні «Свобода» прямо не виступає проти вступу до ЄС, проте жорстко конфронтує з основоположними принципами та цінностями європейської спільноти (без дотримання яких інтеграція неможлива). Аналогічні претензії до Європи з боку російських націоналістів. Мало того, ярлик «лібераст» і «толераст» користується популярністю і у братів-росіян.
Існує різниця у сприйнятті НАТО. Російські націоналісти, переважно, впевнені в окупаційних прагненнях Північно-Атлантичного Альянсу, тому відмовляють у будь-якій співпраці. Свободівці теоретично погоджуються лише на взаємодію із НАТО: Україна може вступати у військові союзи та блоки лише у разі виникнення загрози її незалежності, територіальній цілісності та існуванню
українців як нації.
Так один з ідеологів «Свободи» Андрій Іллєнко на сайті організації «Птріот України» розглядає НАТО як шкідливу структуру (з аксіологічної точки зору): «…нам усім намагаються вбити в голову, що європейськими цінностями є вся та маячня і скверна, яка століттями акумулювалася на маргінесах європейської культури…НАТО керується орієнтирами саме цієї псевдоєвропейської пост-цивілізації, яка має з справжньою Європою дуже мало спільного».
У геополітичних прагненнях обох «фракцій» є одне спільне бажання: їхні країни повинні брати участь лише у тих міжнародних політичних, військових блоках, де їм гарантоване домінування (або першість). «Свобода» пропонує реанімувати ГУАМ, а російські націоналісти створити міфічне утворення разом із Індією, Китаєм і деякими ісламськими країнами на противагу європейцям і американцям. Одіозний письменник Максим Калашников взагалі запропонував підтримувати режим Чавеса у Венесуелі та латиноамериканських наркоборонів, щоб ті завалили Америку
наркотиками, бо це призведе до її знищення.
Соціалізм проти капіталізму
Ненависть до капіталізму і прагнення боротися з олігархами теж дуже добре єднає націоналістів обох країн. «…Капіталізм робить все людство заручником абсурдного і сліпого апетиту капіталу, який сьогодні виходить на фінішну пряму свого божевільного бенкету у вигляді глобалізації», – йдеться у статті того ж таки Андрія Іллєнка. В ідеальному суспільстві україно-російських націоналістів зберігається право на дрібний та середній бізнес. Усі великі, стратегічні підприємства і галузі знаходяться у державній власності. А для іноземних інвесторів існують обмеження.
Співзвучно з висновками російських правих ідеологів: «…понятие «русский» и понятие «капиталист-частный собственник» исторически противоположны и несовместимы».
Тягнибок vs Жириновський. Хто друг Ле Пена?
Це, звісно, стосується більше не ідеології, а уподобань, але і тут у двох націоналістичних таборах назріває єдність. Усі захоплюються успіхами Національного фронту Жана Марі Ле Пена. І, до речі, кожен хоче довести, що саме він – головний друг Ле Пена. Кумедним був факт, коли декілька років тому «Свобода» заявила, що вони – єдині партнери НФ на пострадянському просторі. Хоча крім них ще були російські ЛДПР Володимира Жириновського та «Народний союз» Сергія Бабуріна. Обом націоналістичним таборам притаманне спільне протиріччя – любов до ісламістського Ірану та фобія перед ісламізацією Європи.
Алах Акбар!
«Молодці іранці, молодець Ахмадінеджат – справжній Патріот!!! Тремтіть, жидомасони!», – читаємо коментар на партійному форумі щодо новини про те, що Іран виготовив першу партію збагаченого урану.
В Росії ситуація ідентична. Відмова російського уряду поставляти комплекси С-300 Ірану була розцінена російськими націоналістами як зрада.
Зіг Хайль?
Хоча публічно зараз ніхто з націоналістів не висловлює позитивних сентенцій на адресу Третього Райху, все одна час від часу прослизають нотки пієтету. То на форумі анонімно висловлять захоплення , то один із регіональних керівників “Свободи” поставить «респект» фюреру, щоправда зазначивши, що це його власна, а не офіційна позиція: «Гитлер заслуживает уважения хотя бы потому, что сделал много полезного для Германии за очень короткий срок. Создал мощнейшее в мире государство. Конечно, в войне против всего мира у него не было шансов устоять, но если сравнивать с каждым государством отдельно, на земле в то время не было стран, равных Третьему Рейху. Проблема в том, что у нас о нем привыкли судить однобоко и выпячивать только плохое. Это неправильно, на мой взгляд.»
Переважна більшість російських націоналістів сприймає цю постать або стримано (без зайвої критики, критично оцінюючи швидше не його ідеї, а практику їхнього втілення), або позитивно:
«А.Гитлер, как и любая выдающаяся личность в истории человечества, имел естественно какие-то недостатки, да и кто их не имеет, но переоценить его вклад в развитие и популяризацию в массы идей национал -социализма, врядли возможно».
«Ритуальні вбивства у Криму»
Минулого року на півострові сталася трагедія, психічно хворий зарізав дитину. Навколо цього піднялася антитатарська політична кампанія, котра триває і досі.
Як не дивно, українські крайні праві і російські фашисти співають в одному хорі.
Риторика «Свободи», «Соціально-Національної Асамблеї», «Патріота України» та російських крайніх правих, щодо подій в Криму взагалі однакова, слово в слово.
Українські праві: «У Криму звинувачена в «розпалюванні» людина, що виступила на похоронах зарізаного вахабітом дитини».
Російські: «В Крыму обвинён в «разжигании» человек, выступивший на похоронах зарезанного ваххабитом ребёнка». Причому українські наці «скопіпейстили» цитату у «старших братів».
Тепер подивимося, що каже з цього приводу «Свобода». Вона вимагає нейтралізувати діяльність ваххабітів, що розпочали здійснення ритуальних вбивств українців.
І відразу ж включається «казачья община «Соболь»: «На все конфликтные ситуации, ритуальные убийства славянских детей, на бесчинства инородцев – лидер казачьей общины «Соболь» реагировал жестко».
Паралельно на одіозному «Русском форуме»: розгортається ціла гілка: «Ритуальные убийства детей». Узагалі ж, тема ритуальних убивств слов’ян давно мусолиться російським крайніми правими – віднедавна вона і в арсеналі «Свободи».
Кров за кров
Популярна і в нас і в Росії також тематика крові: «Зайди мають пам’ятати, що кожна крапля української крові віділлється їм стократ», – декларує СНА, котра, нагадаємо, організаційно та ідейно близька до «Свободи».
А ось цитата з сайту Русь-Інфо: «За каждую Русскую слезу, за каждую Русскую каплю крови мы спросим».
Заборонити продаж землі
Оскільки націоналісти сповідують ідеї єдності «крові та ґрунту», вони вкрай негативно ставляться до ідеї існування ринку землі. «Свобода» пропонує повністю заборонити продаж землі сільськогосподарського призначення і надавати її у довгострокове володіння українським
громадянам із правом родинного успадкування.
Російські націонал-консерватори більш радикальні, бо вважають продаж землі – черговим прийомом з подальшого розграбування надбання Російського народу, геноциду корінного населення Росії і розчленування країни на кілька незалежних удільних князівств.
Відновлення графи національність у паспорті
Націоналістів двох країн єднає спільне бажання повернути в паспорті та свідоцтві про народження графу “національність”.
Кримінальне переслідування «…фобії»
«Свободівська» Конституція і програма передбачають окремим рядком введення кримінальної відповідальності за будь-які прояви українофобії. Так само і росіяни прагнуть введення окремого виду злочину:
«Русские имеют право на защиту национальной чести и достоинства, на уважительное отношение к своей исторической религии — православию, к истории и культуре своего народа. Преступления против русского народа не имеют срока давности. Пропаганда русофобии — преступной идеологии, отрицающей основополагающие права и свободы русского народа — должна преследоваться по закону» (Із політичної декларації Русского марша «Русская правда»).
Етнічне громадянство
Наріжним каменем націоналістичної ідеології «Свободи» і росіян є прагнення до етнічної природи громадянства: «громадянство надаватиметься тільки тим особам, що народилися в Україні або є етнічними українцями, які повернулися з-за кордону для постійного проживання і роботи в Україні. Дозволити набувати громадянство України у виняткових випадках…». Співзвучно із російським варіантом:
«… кто имеет право на гражданство России (включая близких родственников):
1) Лица, имевшие прописку на территории России на момент распада СССР;
2) Представители русского и других коренных народов России (под «коренным» подразумевается народ, большая часть представителей которого последние 100 лет проживает на территории России, и который не составляет этническое большинство ни в одном из иностранных государств, за исключением украинцев и беларусов. Перечень коренных
народов устанавливается федеральным законом);
3) Лица, имеющие особые заслуги перед Россией – в исключительном порядке специальными именными Указами Президента;
4) Лица, имеющие Государственные награды РФ». (Із програми ДПНИ).
Монополія Державної Церкви (православної)
Формально вдекларуючи «відділення церкви від держави», ідеологи «Свободи» залишають за собою право втручатися в церковну сферу. У програмі партії йдеться про «сприяння» українською державою об’єднанню християнських церков у єдину Українську Помісну Церкву. Які
саме методи «сприяння» не уточнюються. Але дискусія на форумі «Свободи» дає відповідь про насильницький характер – фактичне призупинення діяльності УПЦ МП.
До «українських церков», зі слів Олега Тягнибока, входять лише три – УГКЦ, УАПЦ і УПЦ КП. Така позиція традиційна навіть для українських націонал-демократів. “Свобода” іде далі і в унісон із російськими націоналістами вкрай
агресивно ставиться до так званих «нетрадиціних» церков: до сект записали не лише Свідків Єгови з мормонами, а навіть давніх протестантів – лютеран.
Зайве повторювати, наскільки поведені на «традиційній» релігії росіяни. Це вже навіть не смішно. Православ’я – історична релігія і невід’ємна частина російської нації (див. «Русская правда»), РПЦ повинна мати привілейоване становище у державі, суворе обмеження (іноді забороною) інших конфесій. Яскрава «антисектантська риторика».
Не пускати мігрантів
Спільним є й бажання посилити антиімміграційні заходи та вдосконалити систему затримання і депортації чужоземців-нелегалів, введення візового режиму із окремими країнами СНД – постачальниками мігрантів.
Шлюб з іноземцем – зрада Батьківщини
Як українські, так й російські націоналісти глибоко переконані, що існують дуже особливі традиційні сімейні цінності, «своя духовність», яку треба оберігати. Захист сім’ї полягає у боротьбі із пропагандою «збочень» (тут мається на увазі права геїв та лесбіянок); перешкоджанню шлюбів з іноземцями; заборона усиновлення чужинцями; негативне ставлення до ювенальної юстиції та заборона абортів (виключення у разі зґвалтування).
Власне, ми бачимо, що попри зовнішню ворожнечу, між російськими та українськими націоналістами є багато чого спільного, а саме, – спільний спосіб мислення.
Можливо цей факт – ґрунт для вірогідної співпраці, а можливо – більш тверезе ставлення до слів «свободівців» про боротьбу з великодержавним шовінізмом та імперіалізмом. Бо український нічим не кращий.
Микола Малуха, Олесь Безвершенко