Уродженець Тернопільщини, з села Пелатківці Борщівського району, Іван Матієшин, напевно має намір балотуватися до Верховної Ради. Нещодавно нафтовий магнат обклеїв увесь Тернопіль своїми біг-бордами, афішами. Готує забаву. А заодно рекламується.
Напевно, влада просуватиме його як незалежного кандидата.
Пересічні тернополяни дивуються такому паплюжницькому розмаху реклами. Адже, якби Матієшин висів на біг-бордах і сітілайтах, ніхто й слова не сказав. Члени його команди від надлишку поліграфічної продукції розмістили її де лишень можуть. Звичайно, із порушенням не лише правил благоустрою в Тернополі, а й елементарного здорового глузду.
Довідка
Іван Матієшин засновник благодійного фонду «Україна – Свята Родина», генеральний директор ТОВ «НК Красноленінськнафтогаз», Голова Політичного об’єднання «Рідна Вітчизна»
Народився 21 травня 1951 року у селищі Пасьва, Архангельської області (Російська Федерація). Громадянин України.
Моїх батьків ще дітьми разом із сім’ями було вивезено з Тернопільської області до Крайньої Півночі. В ті важкі радянські часи така доля спіткала багато українських сімей. Ганебний ярлик «ворог народу» навішували на кожного господаря, який жив у охайному будинку, обробляв землю та мав у сараї декілька корів. Тоді для таких був один шлях – Сибір. Але ці випробування не завадили долі розпорядитись так, щоб тато з мамою познайомились саме на Півночі, одружились, і народили шістьох дітей (важко згадувати, але дві мої сестри померли через хвороби ще зовсім маленькими). Я був найстаршою дитиною в сім’ї.
У 1961 році під час «відлиги» батьки скористались можливістю повернутись на Батьківщину. Сім’я переїхала в рідне село Пелатківці Борщівського району, що на Тернопільщині. Там я пішов до четвертого класу восьмирічної школи (перші три роки навчався в Пасьві), після закінчення якої у 1966 році вступив до Дрогобицького нафтового технікуму на спеціальність «Буріння нафтових і газових свердловин». Після закінчення технікуму, в 1971 році за направленням поїхав працювати до Тюменської області. Але до цього вступив на заочне відділення до Івано-Франківського інституту нафти і газу, який закінчив у 1977 році, отримавши диплом гірничого інженера.
З 1971 року працюю в Тюменській області за фахом. Моя кар’єра склалась у двох містах – Нафтоюганську та Нягані. Після отримання диплому разом зі своїм другом був направлений на роботу до науково-дослідницького інституту, але послухавши розповіді про Крайню Північ ми попросили змінити нам направлення, щоб працювати не з паперами, а власноруч бурити нафтові свердловини.
Так я потрапив до міста Нафтоюганську, де почав працювати помічником бурильника, а потім – буровим майстром Мамонтівського УБР (управління бурових робіт). Пізніше очолив посаду заступника керівника виробничо-технічного відділу. Трохи згодом став керівником РІТС (регіональної інженерно-технічної служби). Остання керівна посада до розвалу радянського союзу – заступник генерального директора державного об’єднання з видобутку нафти та газу «Урайнафтогаз».
З 1992 року почав займатись приватним бізнесом, створивши Нафтову Компанію «Красноленінськнафтогаз». Ця назва не має ніякого відношення до комуністичного минулого. Красноленінськ – це назва території, де розташовані родовища. З початку заснування компанія займається наданням сервісних послуг з будівництва і обслуговування нафтових та газових родовищ. Близько 10% діяльності припадає на власний видобуток нафти.
Спочатку компанія налічувала 100 робітників, а вже в 2008 році на підприємстві працювало близько 1900 чоловік. Майже 80% робітників – українці, які працюють за вахтовим методом, згідно російського та українського законодавства (всі мають ліцензії на роботу в Росії).
Благодійність: У 2008 році заснував благодійний фонд «Україна свята родина», який займається відродженням українських культурних цінностей та підтримкою молодих фахівців у різних галузях науки. До цього кроку спонукали поїздки Україною, під час яких я побачив, що в країні існує величезна кількість духовних та культурних пам’яток, які не доглядаються, але їх обов’язково необхідно зберегти для майбутнього. Адже якщо молоде покоління не буде знати, як жили наші діди-прадіди – в що вірили і де молились, які традиції шанували – то йому буде важко оцінювати свої дії і не буде чому вчити своїх дітей та онуків.
Літературна діяльність: Написав багато статей до періодичних видань. Був автором декількох посібників за якими навчаються студенти профільних вузів.
Нагороди: За роки роботи нагороджений багатьма дипломами та відзнаками, але найбільшу цінність для мене має медаль «За освоєння надр Тюменської області».
Сімейний стан: Одружений. Маю дорослого сина.
Хобі та захоплення: Захоплююсь футболом, шахами і великим тенісом. Вболіваю за київське «Динамо». Не так давно почав опановувати гірські лижі. Допомагаю дружині збирати колекцію мініатюрних пляшечок. В гарній компанії люблю виїхати на рибалку. Не стільки для того, щоб порибалити, як поспілкуватись, адже в сьогоднішньому ритмі життя дуже важко вирвати хвилинку для неофіційного спілкування з друзями.