111

Конкурс “Тернопілля – край легенд” (Легенди. Міфи. Перекази)

 

Не судилось

 

Автор: Мукосій Катерина, ТЗОШ І-ІІІ ст. № 14

Моя бабуся розповідала, шо, будучи ще маленькою, їздила до Тернополя і бачила на польському кладовищі скульптуру прекрасної молодої дівчини. Вона тішила око всіх городян, їх вражала витонченість форм, тому невдовзі стала цікавинкою міста. Проте довго стояти пам’ятнику не судилося. Через декілька років він зник. Ніхто не знав, коли, як і хто міг це зробити. Просто зник. Можливо, його вивезли за кордон і продали, а. може, він зараз прикрашає сад багатого можновладця. А власник його навіть не здогадується про історію виникнення цього шедевру, причиною якого стало трагічне кохання польського пана до бідної селянської дівчини.

Бабусина розповідь заінтригувала мій дитячий допитливий розум, і я почала розпитувати старожилів про цю скульптуру. От що я дізналася від однієї корінної жительки міста.

За тих часів, як поляки розселилися на Західній Україні (а це було не так уже й давно), на Тернопіллі управляли нові пани – ляхи. Так сталося, що селянство, яке переважало в тогочасному населенні краю, було досить убогим, і, щоб якось втриматись ще на цьому світі, люди наймались до пана. Така ж ситуація склалась в родині сільського коваля. Його сім’я була бідною, і старий господар з дружиною працювали у поті чола, а ніяких статків так і не заробили. Одного вечора на сімейній раді вирішили вони віддати свою єдину дочку Мотрону до пана у найми. Дівчина була красива, розумна, а що вже казати, яка працьовита і слухняна. В селі батьки ставили її в приклад своїм донькам, а матері тишком молились, щоб мати її собі за невістку. Отаку – то дитину віддали у найми до польського пана.

Прийшла дівчина до управителя, він розпитав, чия вона, що вміє робити, і взяв її помічницею на кухні. З того часу Мотрона і працювала у панськім маєтку. Рідко мала вільну хвилину, а коли випадала нагода перепочити, прибігала додому до старих батька – неньки. Отак пройшло добрих два роки, як одного разу захворіла стара куховарка, що була завжди присутня при частуванні пана. Тому Мотрона мусила її замінити. Дівчина спочатку злякалась, бо ж не знала, як себе вести при панові, але цікавість перемогла, і вона пішла до світлиці. Красуня ніколи ще не бачила пана. Коли увійшла до кімнати, то за столом побачила вродливого, молодого, років тридцяти чоловік. Волосся чорне, як ніч, спадало на високе і світле чоло, прямий тонкий ніс. вуста червоні й не дуже великі склалися в похмуру усмішку, здоровий рум’янець прикрашав шоки. Широкі плечі і здорові руки, що спокійно оперлися на стіл, свідчили про його силу. Мотрі аж мову відібрало, як вздріла його. Вона стояла, мов вкопана, і ледве змогла оволодіти собою. Враз їх очі зустрілись, він подивився на неї таким суворим поглядом, що дівчина зашарілась і. зніяковівши, відійшла в дальній куток кімнати.

Це була їх перша зустріч, шо згодом переросла у щире почуття, ймення якому – кохання.

Вони зустрічались вечорами у садочку, і лише вишня, соловейко і місяць були свідками цієї дивної любові. Пан піклувався про Мотрю, перевів працювати головною куховаркою, щоб бачити тричі на день, купував гарний одяг й хустки, різні коштовності. Вона була для нього єдиною і першою, його коханою царівною.

Мотрона любила його більш за все на світі, і цю любов віддала йому разом з серцем і честю.

Всі в селі дивувались, чому це Мотря така щаслива в наймах, чому ходить в дорогому і гарному вбранні. Та це не довго залишалось таємницею. Через деякий час всі побачили причину зміни.

Мотрона мала стати матір’ю. Панова любов подвоїлась до вірної царівни. Кохання підтримувало дівчину, допомагало жити у селі. Всі сусіди, односельчани шептались за спинами, заздрість молодиць перетворилась в зневагу, відразу до Мотрі. Та з ним їй було байдуже. Вони мали обвінчатись. Пан обіцяв після народження дитини поїхати до нього на батьківщину, в Польщу, і там вони одружаться.

Мотрона жила лише  надією, вона зневірилась у всіх: у родині, яка її прокляла, у колишніх подругах. Тепер вірила лише своєму коханцеві.

Наближались пологи. Мотря була сповнена радістю, бо уже скоро мала обвінчатись, вже скоро мало початись нове щасливе життя для неї і її дитини, навіть якщо доведеться переселитись до Польщі. Все одно, рідних у неї більше тут нема, а залишились лише її коханий і майбутній син.

Думки про щастя, мрії і плани на майбутнє придушувало якесь сумне передчуття. Щось неприємне і погане, невідоме і невідворотне має статися – вона це відчувала.

І таки сталося. Пологи були тяжкими і Мотрона померла, заливши на світі маленького синочка. Горе пана було настільки велике, що всі дивувались, як може так польський шляхтич побиватись за коханкою – наймичкою. Проте ніхто навіть не здогадувався, як сильно він кохав Мотрону. Він любив її більше за життя, і разом з нею загинув . Пан більше не міг залишатись тут, не міг дивитись на ті зорі, місяць ясної ночі, бо згадував все пережите щастя, яке не можна повернхти.

Єдиною втіхою у його житті залишився син. з такими ж голубими, як небо, очима, з білявим волоссям. Пан дивився на дитину і дивувався, як схожий його син на свою матір. Чоловік забрав цю дорогоцінність, єдину живу пам’ятку від померлої коханої, і повернувся до Польщі. А виїжджаючи, наказав спорудити на могилі дівчини статую. Відомий польський архітектор вирізьбив скульптуру із білого мармуру. Дівчина з заплетеною косою, в простій одежині сидить на ослінчику, а біля неї стоять відро і віник. Цим пам’ятником було прикрашено могилу Мотрони.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.