26-28 квітня у Тернополі відбувся книжковий фестиваль “Джура-фест-2012”. Організатори фесту проводили конкурс «Тернопілля – край легенд». Вчора були визначені переможці. У номінації “легенда” перше місце здобула Юлія Кметь.
Вільна зірка – Анна
Кметь Юлія
учениця ТЗОШ ім. В.Левицького № 16, 8-Б клас
Кожна людина , як і кожне місто , має свою історію. Ніхто не задумується про його минуле , про людей , які там жили. Хто заснував наше місто ? Кому передавалося воно з покоління в покоління ? Я написала історію про Тернопіль , яку варто знати .
XVI століття
Ян Замойський отримав у спадок багато земель, а з ними і Тернопіль. Цей панок приголомшить своєю історією усіх. Коли Ян приїхав у місто міщани вітали його і влаштували свято. Новий власник міста на кареті поїхав обдивлятися свої володіння Хоч пан був гоноровим, Тернопіль припав йому до душі.
Ян став часто приїжджати у місто. Люди вважали пана Замойського гордим, самозакоханим і черствим. Можливо це була правда, але у кожної людини є серце. До Тернополя мала приїхати Грезельда, сестра Яна. Вона хотіла подивитись на його нову власність. Брат звичайно любив її і до приїзду готувався. Юзеф як завжди був з другом . Вони з Яном дружать з дитинства. Він йому друг і радник. Вечері, як завжди, вони сиділи біля каміну і розмовляли: – Я думаю Грезельда оцінить твої старання – Юзеф хвалив друга, хоч і не розумів чому він так старається для сестри.
– Це зайве. Я хочу щоб вона полюбила це місто, як і я. Воно приносить мені радість.
– Це чудово, до речі, як там твоя Софія – з усмішкою запитав Юзеф.
– Хм , набридла вона мені ,от і все .
Усі знали Яна , як розгульного шляхтича . Він загравав до кожної гарної панянки, а потім кидав її.
Вранці кипіли приготування. Зал був прикрашений квітами у ньому мав відбутися бал. Із далеку виднілись під’їжджаючі карети. Звичайно Грезельда взяла із собою друзів.
В’їхавши в місто, міщани вітали шляхту , коли сестра Яна виходила з карети, він зустрів її:
– Вітаю у моєму місті, дорогенька.
Прогулявшись й показавши їй чудові куточки міста. Вони поїхали до замку. Гостей було багато: Потоцькі, Краснецькі і Любомирські. Ян був чудовим кавалером і розпочав бал.Він танцював із Грезельдою.
По-залу кружляли пари, лунала музика, усі веселились.
Ян Замойський помітив у залі незнайомку. Вона вражала витонченістю, карі очі, каштанове волосся. Дівчина відчула погляд і приязно усміхнулася. Ця жінка сподобалася Яну, він слідкував за нею весь вечір. Коли вона вийшла із замку і попрямувала до саду, Ян пішов за нею. Вона сіла на лавку і задивитись на зорі , панок довго вагався щоб почати розмову:
– Правда, вони прекрасні?
Вона перелякалася , але побачивши пана Замойського знову усміхнулась.
– Так , інколи мені хочеться стати зіркою, бути вільною, втекти далеко, щоб ніхто мене не знайшов – відповіла незнайомка зачарованим поглядом. Вони сиділи так недовго :
– Я навіть не сказала, як мене звуть, я Анна, подруга Грезельди. Приємно було познайомитися напевно мені час – вона піднялася і граційною ходою попрямувала у замок.
Шляхтича зачарувала Анна. Він ще трохи посидів, а потім пішов в свої покої ще довго його думки не покидала ця дівчина .
Вранці Ян запросив гостей покататися на човнах, щоб показати найпотаємніші і найгарніші куточки околиці .Човни двомісні і він сів із Анною . Він простягнув їй руку і допоміг зійти на лодку. Ян почав веслувати і вони поплили у затінки природи Звичайно така атмосфера відкривала серця , і Анна вже не була такою стривоженою. Вона усміхалась і говорила з Яном , їм разом було добре .
– Вже вечоріє нам потрібно повертатися , а то можуть піти плітки.
Анна мала рацію шляхта пліткує і слідкує за кожним. Коли вони повернулись було пізно.
Прощайте панночко – люб’язно попрощався Ян і пішов.
У кімнаті Анни було тихо , вона сиділа біля каміну і вишивала:
– Пані Анно , вам подарунок від Яна Замойського – це була служниця Ганна , вона тримала у руках скриньку.
– Дякую залишіть мене одну – Анночка взяла шкатулку і відкрила. В ній були сережки з рубіном, коли вона приміряла подарунок і помітила записку: “Ви прекрасна, панночко Анно, мене ще ніхто так не зачаровував, як ви. Ці сережки для вас , як подяка за вашу красу”, – сказав Замойський.
За обідом усі перешіптувались про Анну і Яна. Пану Замойському подобалися ці плітки.
Юзеф навідався до нього після обіду. Він ще ніколи не бачив свого Яна таким щасливим.
– Що сталося з моїм гордим і хитрим другом, невже він закохався – Від Юзефа Ян не міг приховати нічого.
– Ця жінка прекрасна. Вона розбудила в мені іскру любові, я немовби на сьомому небі.
Так він закохався.
Вечері Анна була одна у своїй кімнаті. Вона почула , як щось вдарило у вікно і побачила під своїм вікном Замойського. Аночка скоро одягнулась і вибігла в двір:
– Ви божевільний , нас хтось побачить і все, кінець! – злякано сказала дівчина.
– Нехай я божевільний, але не настільки щоб впустити таку красу, як ви Анно – він простягнув їй руку і вони пішли гуляти під зоряним сяйвом.
Вони раділи і сміялися. Панночка забула про всі турботи і людські негаразди , адже кохання не здолає ніщо.
Коли вони прокинулись був світанок. Анна скоренько підскочила:
– Уже ранок вставай , потрібно повертатись у замок , поки ще всі сплять.
Закохані попрощалися і пішли у по своїх кімнатах. По-щасливому обличчю Яна Юзеф зрозумів, що Ян цієї ночі був не сам.
– Сьогодні прекрасний ранок, правда .
– Так, чудовий.
– Хм, я не думав, що ти серйозно на рахунок цієї Анни – сказав Юзеф.
– Не цієї, а моєї – задоволено відповів Замойський. Кожної ночі вони зустрічалися, а вранці розбігалися.
Одної ночі коли вони знову зустрілись. Навколо стояла тишина.
– Анно я не можу уявити своє життя без тебе – Ян любив дуже сильно і міг піти на все заради неї – скоро ми одружимося і будемо завжди разом.
– Яне , а якби нас щось розлучило , щоб ти робив?
– Я не зміг би жити , але ж усе добре моя кохана ?
– Так звичайно – з сумнівом говорила дівчина. Вони попрощались.
Ранок був дуже сонячним . В кімнаті Анни було тихо . Вона пила чай і їла яблучний пиріг, увійшла Грезельда :
– Залишіть нас самих – з кімнати вийшло двоє слуг
Ти що йому не сказала . Це вже не ігри . Він по-справжньому закохався в тебе.
– Що мені сказати Любий вибач , але я заручена і весь час обманювала я не можу , йому цього сказати . Грезельдо , що мені робити ?
Мовчанка стояла не довго .
– Завтра я виїжджаю у Краків , ти поїдеш зі мною , а з ним не попрощаєшся , я думаю що він зрозуміє що ти його не кохаєш :
– Добре.
Вони думали , що це допоможе.
На наступний день Яну повідомили , що його сестра терміново вирушила до Кракова. Він скоро поспішив у кімнату Анни , але там було порожньо .
– Я знав , що тебе знайду тут – сказав в темноту Юзеф .
– Вона навіть не попрощалася.
– Я завжди тебе попереджав , що це кохання до добра не доведе.
– Ні ,ні її терміново викликали і все – заперечував Ян – Будь ласка коли поїдеш до Кам’янця дізнайся про неї щось .
Чим Ян себе не розважав , його не покидала думка про Анну . Він чекав повернення друга із звісткою .
Юзеф приїхавши не хотів іти і розповідати Яну новини які він дізнався . Але доля його перестріла . Коли він вечеряв до нього зайшов Остап :
– Пане Любомирський , пан Замойський сказав що чекає вас у своєму кабінеті.
– Цього я й боявся – по думки сказав Юзеф . Коли він виййшов до друга, Ян сидів у своєму кабінеті.
– Що , що ти про неї дізнався ? – допитливість мучила його.
– Ти краще присядь тому , що те що я скажу буде гіркою правдою , ти тільки не засмучуйся . Анна з дуже багатої сімї.
– Ну, що тут страшного ?
– А те , що твоя кохана через два тижні виходить заміж за графа Логвіля – Ян аж онімів , невже його чесна і добра Анночка одружується з іншим чоловіком.
– Але це ще не все Потоцький казав , що вона не хоче цього шлюбу її примусово одружують .
– Залиши мене одного благаю – Яна серце було розбите.
– Але не утвори дурниці, прошу тебе .
Ян не міг оговтатись , усі думали , що пан захворів , але чи вилікуєш душевну рану.
До весілля Анни залишилося сім днів , невже закоханий пан нічого не зробить.
У кімнаті було темно , камін погас Ян Замойський сидів біля вікна і дивився у далину .
– Покличте пана Юзефа негайно – заклопотано крикнув Ян . Через декілька хвилин його друг прийшов .
– Що ти хотів невже знову Анна ? Все втрачено і змирися з цим ! -строго сказав Юзеф
– Ні , ти казав ,що вона не хоче цього шлюбу і опирається , ми з нею можемо утекти.
– Що ти з глузду з’їхав , вас уб’ють за це ?
– Якщо вона одружиться , я сам себе вб’ю – це буде неприпустимо . Ти допоможеш мені, завтра Ялик їде у Краків ми поїдемо з ним , а усім скажеш , що їдемо у інше місто по справах . Коли ми приїдемо ти передаси мій подарунок так би мовити в честь весілля , там ще буде записка в якій буде писати , як ми утечемо . Вранці ми сядемо у карету і поїдемо у Францію . Спочатку буде кіпіш , а потім усі заспокояться .
– Ні я на таке не піду , нізащо .
– Юзефе будь ласка це буде моя остання прохання – він сидів мовчки десять хвилин .
– Добре тільки заради тебе , я повідомлю , що ми на деякий час їдемо у інше місто.
Вранці вони сіли у карету і вирушили . Приїхавши в інше місто пани оселилися у замку Яна Замоиського :
– І так , спальня Анни у крайній частині замку у тих коридорах пусто їх ніхто не охороняє, тобі не буде важко вибратися , добре я пішов .
Поки Юзеф пішов , Ян збирав речі для виїзду . Коли пан Любомирський прибув у замок , його провели по темному коридору і нарешті він пройшов до кімнати до Анни .
– Вам подарунок від Яна Заморського .
– Так скажіть , що я дуже вдячна.
Коли вона відкрила шкатулку в ній було намисто і записка :
” Анно кохана я знаю , що ти не хочеш цього шлюбу тому сьогодні вечері я прийду за тобою і ми разом втечемо у Францію. Я тебе дуже кохаю”
Коли почало вечоріти Ян вибрався із дому . Перейшовши вулиці і перелізши через велику огорожу , він пішов вишневим садом . Він побачив ту крайню вежу про яку говорив Юзеф . По плющі не було важко лізти, тому впорався швидко . Розбивши вікно заліз у середину, пішов коридором і побачив кімнату Анни . Зайшовши усередину він побачив її , Анночка сиділа у кріслі.
– Кохана швидше , сторожа побачить розбите скло і з’явиться – він нахилився , щоб поцілувати її, але вона відвернулась .
Невже ти не зрозумів я обманула , я не кохаю тебе . У неділю я одружусь з Лонгвілем . Іди прошу, іди . Ян узяв її за руку :
– Це не ти Анно , пам’ятаєш нашу першу зустріч у саду . Ти сказала , що хочеш утекти далеко від усіх , щоб ніхто не знайшов . Стати такою , як зірка.
– Так , Яне . Зірки вільні і далеко від усіх , але вони самотні.
В ту мить в кімнату вбігла сторожа і зловила пана Заморського . У дівчини з очей по щоках потекли сльози :
– Пробач , благаю Яне прости мені ! – Анну ще довго не могли заспокоїти .
Суд вирішив , що Ян Замойський хотів викрасти панночку і виніс вирок : смертну кару . Поки Ян страждав у в’язниці , його кохана одружувалася з графом Лонгвілем .
У сеймі було дуже тривожно , усі сперечалися і шуміли . На Річ Посполиту сунуло п’яти тисячне військо Швеції , а Польща не мала полководця :
– Де Ян Замойський ? Він повинен вести наше військо. – запитав король
– Ян у тюрмі, ви наказали стратити його.
– Негайно відпустіть .
Ян Замойський очолив військо і виграв битву . Він тепер не піддавався жіночим побрехенькам . Ян одружився з жінкою , яку дуже кохав поки їх не розлучила смерть .
Історія починається і закінчується , а на зміну їй приходить нова . Звичайно було ще багато власників , Тернопіль то розквітав то занепадав , але про Яна Замоііського будуть пам’ятати усі.