111

26-28 квітня у Тернополі відбувся книжковий фестиваль “Джура-фест-2012”. Організатори фесту проводили конкурс «Тернопілля – край легенд». Вчора були визначені переможці. У номінації “легенда” перше місце здобула Юлія Кметь.

Вільна зірка – Анна

 

Кметь Юлія

учениця ТЗОШ ім. В.Левицького № 16, 8-Б клас

 

Кожна людина , як і кожне місто , має свою історію. Ніхто не задумується про його минуле , про людей , які там жили. Хто заснував наше місто ? Кому передавалося воно з покоління в покоління ? Я написала історію про Тернопіль , яку варто знати .

XVI століття

Ян Замойський отримав у спадок багато земель, а з ними і Тернопіль. Цей панок приголомшить своєю історією усіх. Коли Ян приїхав у місто міщани вітали його і влаштували свято. Новий власник міста на кареті поїхав обдивлятися свої володіння Хоч пан був гоноровим, Тернопіль припав йому до душі.

Ян став часто приїжджати у місто. Люди вважали пана Замойського гордим, самозакоханим і черствим. Можливо це була правда, але у кожної людини є серце. До Тернополя мала приїхати Грезельда, сестра Яна. Вона хотіла подивитись на його нову власність. Брат звичайно любив її і до приїзду готувався. Юзеф як завжди був з другом . Вони з Яном дружать з дитинства. Він йому друг і радник. Вечері, як завжди, вони сиділи біля каміну і розмовляли: – Я думаю Грезельда оцінить твої старання – Юзеф хвалив друга, хоч і не розумів чому він так старається для сестри.

– Це зайве. Я хочу щоб вона полюбила це місто, як і я. Воно приносить мені радість.

– Це чудово, до речі, як там твоя Софія – з усмішкою запитав Юзеф.

– Хм , набридла вона мені ,от і все .

Усі знали Яна , як розгульного шляхтича . Він загравав до кожної гарної панянки, а потім кидав її.

Вранці кипіли приготування. Зал був прикрашений квітами у ньому мав відбутися бал. Із далеку виднілись під’їжджаючі карети. Звичайно Грезельда взяла із собою друзів.

В’їхавши в місто, міщани вітали шляхту , коли сестра Яна виходила з карети, він зустрів її:

– Вітаю у моєму місті, дорогенька.

Прогулявшись й показавши їй чудові куточки міста. Вони поїхали до замку. Гостей було багато: Потоцькі, Краснецькі і Любомирські. Ян був чудовим кавалером і розпочав бал.Він танцював із Грезельдою.

По-залу кружляли пари, лунала музика, усі веселились.

Ян Замойський помітив у залі незнайомку. Вона вражала витонченістю, карі очі, каштанове волосся. Дівчина відчула погляд і приязно усміхнулася. Ця жінка сподобалася Яну, він слідкував за нею весь вечір. Коли вона вийшла із замку і попрямувала до саду, Ян пішов за нею. Вона сіла на лавку і задивитись на зорі , панок довго вагався щоб почати розмову:

– Правда, вони прекрасні?

Вона перелякалася , але побачивши пана Замойського знову усміхнулась.

– Так , інколи мені хочеться стати зіркою, бути вільною, втекти далеко, щоб ніхто мене не знайшов – відповіла незнайомка зачарованим поглядом. Вони сиділи так недовго :

– Я навіть не сказала, як мене звуть, я Анна, подруга Грезельди. Приємно було познайомитися напевно мені час – вона піднялася і граційною ходою попрямувала у замок.

Шляхтича зачарувала Анна. Він ще трохи посидів, а потім пішов в свої покої ще довго його думки не покидала ця дівчина .

Вранці Ян запросив гостей покататися на човнах, щоб показати найпотаємніші і найгарніші куточки околиці .Човни двомісні і він сів із Анною . Він простягнув їй руку і допоміг зійти на лодку. Ян почав веслувати і вони поплили у затінки природи Звичайно така атмосфера відкривала серця , і Анна вже не була такою стривоженою. Вона усміхалась і говорила з Яном , їм разом було добре .

– Вже вечоріє нам потрібно повертатися , а то можуть піти плітки.

Анна мала рацію шляхта пліткує і слідкує за кожним. Коли вони повернулись було пізно.

Прощайте панночко – люб’язно попрощався Ян і пішов.

У кімнаті Анни було тихо , вона сиділа біля каміну і вишивала:

– Пані Анно , вам подарунок від Яна Замойського – це була служниця Ганна , вона тримала у руках скриньку.

– Дякую залишіть мене одну – Анночка взяла шкатулку і відкрила. В ній були сережки з рубіном, коли вона приміряла подарунок і помітила записку: “Ви прекрасна, панночко Анно, мене ще ніхто так не зачаровував, як ви. Ці сережки для вас , як подяка за вашу красу”, – сказав Замойський.

За обідом усі перешіптувались про Анну і Яна. Пану Замойському подобалися ці плітки.

Юзеф навідався до нього після обіду. Він ще ніколи не бачив свого Яна таким щасливим.

– Що сталося з моїм гордим і хитрим другом, невже він закохався – Від Юзефа Ян не міг приховати нічого.

– Ця жінка прекрасна. Вона розбудила в мені іскру любові, я немовби на сьомому небі.

Так він закохався.

Вечері Анна була одна у своїй кімнаті. Вона почула , як щось вдарило у вікно і побачила під своїм вікном Замойського. Аночка скоро одягнулась і вибігла в двір:

– Ви божевільний , нас хтось побачить і все, кінець! – злякано сказала дівчина.

– Нехай я божевільний, але не настільки щоб впустити таку красу, як ви Анно – він простягнув їй руку і вони пішли гуляти під зоряним сяйвом.

Вони раділи і сміялися. Панночка забула про всі турботи і людські негаразди , адже кохання не здолає ніщо.

Коли вони прокинулись був світанок. Анна скоренько підскочила:

– Уже ранок вставай , потрібно повертатись у замок , поки ще всі сплять.

Закохані попрощалися і пішли у по своїх кімнатах. По-щасливому обличчю Яна Юзеф зрозумів, що Ян цієї ночі був не сам.

– Сьогодні прекрасний ранок, правда .

– Так, чудовий.

– Хм, я не думав, що ти серйозно на рахунок цієї Анни – сказав Юзеф.

– Не цієї, а моєї – задоволено відповів Замойський. Кожної ночі вони зустрічалися, а вранці розбігалися.

Одної ночі  коли вони знову зустрілись. Навколо стояла тишина.

–    Анно я не можу уявити своє життя без тебе – Ян любив дуже сильно і міг піти на все заради неї – скоро ми одружимося і будемо завжди разом.

–    Яне , а якби нас щось розлучило , щоб ти робив?

–    Я не зміг би жити , але ж усе добре моя кохана ?

–    Так звичайно – з сумнівом говорила дівчина. Вони попрощались.

Ранок був дуже сонячним . В кімнаті Анни було тихо . Вона пила чай і їла яблучний пиріг, увійшла Грезельда :

–    Залишіть нас самих – з кімнати вийшло двоє слуг

Ти що йому не сказала . Це вже не ігри . Він    по-справжньому закохався в тебе.

–    Що мені сказати Любий вибач , але я заручена і весь час обманювала я не можу , йому цього сказати . Грезельдо , що мені робити ?

Мовчанка стояла не довго .

–    Завтра я виїжджаю у Краків , ти поїдеш зі мною , а з ним не попрощаєшся , я думаю що він зрозуміє що ти його не кохаєш :

–    Добре.

Вони думали , що це допоможе.

На наступний день Яну повідомили , що його сестра терміново вирушила до Кракова. Він скоро поспішив у кімнату Анни , але там було порожньо .

–    Я знав , що тебе знайду тут – сказав в темноту Юзеф .

–    Вона навіть не попрощалася.

–    Я завжди тебе попереджав , що це кохання до добра не доведе.

–    Ні ,ні її терміново викликали і все – заперечував Ян – Будь ласка коли поїдеш до Кам’янця дізнайся про неї щось .

Чим Ян себе не розважав , його не покидала думка про Анну . Він чекав повернення друга із звісткою .

Юзеф приїхавши не хотів іти і розповідати Яну новини які він дізнався . Але доля його перестріла . Коли він вечеряв до нього зайшов Остап :

–    Пане Любомирський , пан Замойський сказав що чекає вас у своєму кабінеті.

– Цього я й боявся – по думки сказав Юзеф . Коли він виййшов до друга, Ян сидів у своєму кабінеті.

–    Що , що ти про неї дізнався ? – допитливість мучила його.

–    Ти краще присядь тому , що те що я скажу буде гіркою правдою , ти тільки не засмучуйся . Анна з дуже багатої сімї.

–    Ну, що тут страшного ?

–    А те , що твоя кохана через два тижні виходить заміж за графа Логвіля – Ян аж онімів , невже його чесна і добра Анночка одружується з іншим чоловіком.

–    Але це ще не все Потоцький казав , що вона не хоче цього шлюбу її примусово одружують .

–    Залиши мене одного благаю – Яна серце було розбите.

–    Але не утвори дурниці, прошу тебе .

Ян не міг   оговтатись , усі думали , що пан захворів , але чи вилікуєш душевну рану.

До весілля Анни залишилося сім днів , невже закоханий пан нічого не зробить.

У кімнаті   було   темно , камін погас   Ян Замойський    сидів біля вікна і дивився у далину .

–  Покличте пана Юзефа негайно    – заклопотано крикнув Ян . Через декілька  хвилин його друг прийшов .

–  Що ти хотів   невже знову    Анна ? Все втрачено   і змирися з цим ! -строго сказав Юзеф

–    Ні , ти казав ,що вона не хоче цього шлюбу і опирається , ми з нею можемо утекти.

–    Що ти з глузду з’їхав , вас уб’ють за це ?

–     Якщо вона одружиться , я сам себе вб’ю – це буде неприпустимо . Ти допоможеш мені, завтра Ялик їде у Краків ми поїдемо з ним , а усім скажеш , що їдемо у інше місто по справах . Коли ми приїдемо ти передаси мій подарунок так би мовити в честь весілля , там ще буде записка в якій буде писати , як ми утечемо . Вранці ми сядемо у карету і поїдемо у Францію . Спочатку буде кіпіш , а потім усі заспокояться .

–    Ні я на таке не піду , нізащо .

–    Юзефе будь ласка це буде моя остання прохання – він сидів мовчки десять хвилин .

–     Добре тільки заради тебе , я повідомлю , що ми на деякий час їдемо у інше місто.

Вранці вони сіли у карету і вирушили . Приїхавши в інше місто пани оселилися у замку Яна Замоиського :

–   І так , спальня Анни у крайній частині замку у тих коридорах   пусто їх ніхто не охороняє, тобі не буде важко вибратися   , добре я пішов .

Поки Юзеф пішов , Ян збирав речі для виїзду . Коли пан Любомирський прибув у замок , його провели по темному коридору і нарешті він пройшов до кімнати до Анни .

–    Вам подарунок від Яна Заморського .

–     Так скажіть , що я дуже вдячна.

Коли вона відкрила шкатулку в ній було намисто і записка :

” Анно кохана я знаю , що ти не хочеш цього шлюбу тому сьогодні вечері я прийду за тобою і ми разом втечемо у Францію. Я тебе дуже кохаю”

Коли  почало вечоріти Ян вибрався  із дому . Перейшовши  вулиці і перелізши через велику огорожу , він пішов вишневим садом . Він побачив ту крайню вежу про яку говорив Юзеф  . По плющі не було важко лізти, тому  впорався швидко . Розбивши вікно заліз у середину, пішов коридором і побачив кімнату Анни . Зайшовши усередину він побачив її , Анночка сиділа у кріслі.

–    Кохана швидше , сторожа побачить розбите скло і з’явиться – він нахилився , щоб поцілувати її, але вона відвернулась .

Невже ти не зрозумів я   обманула   , я не кохаю тебе . У неділю я одружусь з Лонгвілем . Іди прошу, іди . Ян узяв її за руку :

–    Це не ти Анно , пам’ятаєш нашу першу зустріч у саду . Ти сказала , що хочеш утекти далеко від усіх , щоб ніхто не знайшов . Стати такою , як зірка.

–    Так , Яне . Зірки вільні і далеко від усіх , але вони самотні.

В ту мить в кімнату вбігла сторожа   і зловила   пана Заморського . У дівчини з очей по щоках потекли сльози :

–    Пробач , благаю Яне прости мені ! – Анну ще довго не могли заспокоїти .

Суд вирішив , що Ян Замойський хотів викрасти панночку і виніс вирок : смертну кару . Поки Ян страждав у в’язниці , його кохана одружувалася з графом Лонгвілем .

У сеймі було дуже тривожно , усі сперечалися і шуміли . На Річ Посполиту сунуло п’яти тисячне військо Швеції , а Польща не мала полководця :

–    Де Ян Замойський ? Він повинен вести наше військо. – запитав король

–    Ян у тюрмі, ви наказали стратити його.

–    Негайно відпустіть .

Ян Замойський очолив військо і виграв битву . Він тепер не піддавався жіночим побрехенькам . Ян одружився з жінкою , яку дуже кохав поки їх не розлучила смерть .

Історія починається і закінчується , а на зміну їй приходить нова . Звичайно було ще багато власників , Тернопіль то розквітав то занепадав , але про Яна Замоііського будуть пам’ятати усі.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.