111

26-28 квітня у Тернополі відбувся книжковий фестиваль “Джура-фест-2012”. Організатори фесту проводили конкурс «Тернопілля – край легенд». Вчора були визначені переможці. У номінації  “переказ” перемогу здобув Ілля Луцик.

Феномен бургомістра Володимира Лучаківського

Луцик Ілля

учень ТЗОШ ім. В.Левицького № 16, 8-Б клас

 

Місто Тернопіль завжди славилось на Галичині, його знали через торговицю, бо розміщене було на жвавих торговельних шляхах. Ще з часів ХУІ-ХУП століть польські та німецькі політики, єврейські поселенці намагалися отримати виняткові права у міській владі, в ремеслах і торгівлі. А українці тулилися в передмістях. їх не хотіли допускати до влади, давати їм добру освіт).

Та на все приходить свій час. Наприкінці XIX століття працював у Тернополі адвокатом Володимир Лучаківський. Сам він був сином священника з Львівщини. Змалку його батьки вчили любити рідну землю, її мову та культуру. Це залишилось у його душі назавжди. Він присягнувся, що обов’язково доб’ється, щоб його рідна мова звучала у школі, а українців поважали на рідній землі.

І от одного разу звели його з Іваном Франком. Лучаківський допоміг письменнику виграти справу в суді. Франко відразу ж оцінив здібності молодого чоловіка. Так само це помітили й інші галичани, тому що цей чоловік відрізнявся мудрістю, повагою до людей всіх націй, добротою і ріучістю. Він вмів організовувати людей. Тоді й сталося чудо! Лучаківського вибрали бургомістром Тернополя, незважаючи на те, що він був українцем.

Для міста це стало початком нового розквіту. Лучаківський докладав усі свої сили для того, щоб його рідне місто розвивалося. «Торгівля — це важливо, – думав він, – але чому ми маємо жити тільки тими проблемами?». «Чому в Європі є електрика та телеграф, а в нас – нема? Чому люди не оздоровлюються? Чому вони не читають рідною мовою?»

Він не кричав про це на виступах, а просто робив так, щоб щось змінити. Не лінувався й іншим не давав.

І поступово почали відбуватися зміни. З Терко поля пішли перші телеграми. Засвітилися електричні ліхтарі. Щоб люди мати де відпочивати, то заклали парк здоров’я. А найголовніше – все частіше було чути українську мову у владі та пресі, в освітніх гуртках. Але найважче було провести рідну мову в гімназії. Ніяк цього не дозволяли. Лучаківський не сперечався, але й не здавався. Коли не дозволили відкрити українську гімназію, то відстояв відкриття хоча б класів.

Мудрого бургомістра поважали всі. Вища влада – за те, що тримає порядок. Люди – за те, що дбає. І ніколи не робить різницю хто ти за національністю: поляк, українець чи єврей. Він вчив любити ту землю, на якій ти живеш.

Біля сорока років керував містом В.Лучаківський. проте одного разу він захворів на запалення легень і ця хвороба була для нього смертельною.

Все місто шкодувало за ним. Навіть одну з вулиць тоді назвали на його честь. Час пройшов. Цю вулицю пізніше перша звали, Тільки недавно нову вулицю назвали в честь Володимира Лучаківського.

І я горджуся, що живу на цій вулиці, яка носить ім’я першого українця, що став мером нашого міста.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.