Генеральний прокурор України

В.П. Пшонка

Скарга на Зіновія Пасічника і Чортківську міліцію

Шановний Вікторе Павловичу!

Звертаються до Вас сестри контемплятивного монастиря Благовіщення, по вул. Церковна, 1 з с. Пробіжна Чортківського району Тернопільської області. В суботу 17 листопада 2012р. перед сьомою годиною ранку на нас напала група з 20 чоловіків у масках з сокирами і ломиками. Приставили драбину до нашого монастиря, вилізли на 2-й поверх, вибили вікно і влізли в середину. Декілька дверей розрубали сокирами. Одна наша сестра, яка була в той час в каплиці, з жаху впала на коліна і вже приготовлялася на смерть. Вони схопили нас за ноги, за руки і кожну сестру по 2-3 чоловіки в масках насильно виволокли з приміщення нашого монастиря. На вулиці був мороз, а ми не мали навіть взуття, були лише в тапочках, і не мали верхнього теплого одягу. Тут нас покидали на землю. Позаду за чоловіками в масках ховався і місцевий парох з УГКЦ Пасічник. Це був організований злочин на основі релігійної ненависті і з метою фізичної ліквідації нашої релігійної меншини.

Ми, сестри монастиря, відділилися від ієрархії УГКЦ 4 роки тому, і перейшли під духовну юрисдикцію єпископів Української правовірної греко-католицької церкви (УП ГКЦ). Ієрархія УГКЦ на чолі з кардиналом Гузаром і С. Шевчуком разом з чортківським єпископом Д. Григораком замовили 17.11.2012р. цей злочин. Тому місцевий священик найняв групу чоловіків, серед яких, мабуть, були семінаристи та навіть декілька священиків. Йдеться про організований злочин з метою ліквідації нашої релігійної меншини. До того ж, це є злочин проти міжнародного права та українського законодавства. Йдеться про фізичне знищення нашого монастиря, і це є частиною цього організованого злочину. В цьому злочині брала участь і Чортківська міліція, яка своєю пасивністю підтримувала терор і фізичне знущання над сестрами.

Подібна акція з боку ієрархії УГКЦ та при співучасті чортківської міліції вже відбулась 2 роки тому, в листопаді 2010 року, і тривала цілий тиждень. Оскільки тоді злочин не був покараний, то чортківські злочинці в церковних ризах сміються з українських законів і міжнародних хартій. Вони закінчили свою брудну роботу, яка сьогодні стає прецедентом для безкарних злочинів. Нас, беззахисних сестер, лінчували і насильно викинули з приватної власності тільки тому, що ми не залишилися в підпорядкуванні єретичній ієрархії Гузара.

Приміщення монастиря є нашою приватною власністю. Насильники вкрали нам дві позичені відеокамери. Також нам забрали два комп’ютери – один старий, і один новий. Ми подзвонили в міліцію о 7:15, але ця приїхала аж близько 9 години. Дві години ми стояли на морозі, лише злегка одягнені в габіти, і не мали навіть нормального взуття. Парох Пасічник з групою сфанатизованих ним жінок не дозволяв повернутися нам в наш приватний будинок. Нам викинули лише деякі наші речі. Коли міліція прибула, ми чули, як вони домовлялися з організаторами злочину: «В нашій присутності сестер не чіпайте, аж коли ми від’їдемо, то робіть з ними, що хочете».

У присутності міліції приварювали електрозваркою грати на вікна і вхідні двері. Наші паспорти та інші документи і особисті речі залишилися в будівлі, до якої ми вже не могли дістатися. Міліція до цього не втручалася. Коли ми протестували і просили міліцію, щоб припинила цей злочин, міліція лише повторювала, що вони тут захищають громадський порядок. Отож ми не могли повернутися назад у свій монастир.

Під монастирем стояв автобус, до якого нас намагалися насильно запхати. Однак водій збагнув, про що йдеться і від’їхав, щоб не брати участі у цій злочинній афері. Тоді місцевий парох замовив мікроавтобус і нас сфанатизовані парохом люди почали по одній насильно волокти по землі за руки і кидали на землю біля мікроавтобусу. Одну з сестер розлючена жінка сильно вдарила головою до автобуса. Сестра втратила свідомість і впала. Потім її за руки і ноги закинули в бус на підлогу. Сестру сильно боліла голова, вона почувала себе дуже зле, не могла нормально рухатися. Одна з жінок хотіла зняти на мобільний, як нас заштовхують в мікроавтобус, то сфанатизовані жінки сильно били її по руках і їй не вдалося нічого сфотографувати. Нам не дозволяли вийти з мікроавтобусу, але коли водій збагнув, про що тут йдеться, то відкрив двері, випустив нас і від’їхав.

Ми викликали швидку з Чорткова, але вони сказали нам звернутися до місцевої лікарні. Тут головний лікар, бачачи загрозливий стан здоров’я сестри, написав направлення до лікарні в Чортків. В Чорткові з машини швидкої допомоги сестру вже несли на носилках, бо не могла йти. Рентген голови і аналіз крові показали черепно-мозкову травму і струс мозку. Сестру госпіталізували і призначили лікування.

В Пробіжній ми попросили міліцію, щоб злодії повернули нам камери і комп’ютери, але міліція відповіла, що ми повинні домагатися цього через суд. Маємо болючий досвід з Чортківським судом, який допомагає реалізовувати безправ’я чортківського єпископа Д. Григорака. Коли ми звернулися в Тернопіль, обласний суд скасував рішення з Чорткова і підтвердив, що за нами залишається право власності на наше майно. Чортківська ієрархія знову через суди домагається, щоб нам скасували наше право власності. Паралельно виробили собі незаконне право власності на наш приватний будинок. Не існує жодного рішення суду на наше виселення. Однак церковники УГКЦ вирішили це так, що зорганізували групу бандитів у масках, з сокирами і ломами і проти всіх законів, насильно витягли нас на вулицю з нашого житлового будинку, в якому ми проживаємо і зареєстровані. До того ж маємо державний акт на земельну ділянку під і довкола монастиря. Але для них закони України нічого не означають, всім керує УГКЦ.

17.11.2012 року ми домагалися, щоб нам повернено комп’ютери і відеокамери, але парох Зіновій на своєму мобільному набрав телефон найнятого ним злодія, який нахабно повідомив нам, що залишить собі комп’ютери, і поверне їх, можливо, в неділю ввечері. Ми запитуємо: як нам це повернете, коли з власного будинку нас вигнали, а найближчий монастир є за 200 кілометрів? Запитуємо: Чи злодій в неділю ввечері нам це привезе, або може отримає від пароха інші інструкції?

Шановний Вікторе Павловичу, якщо таке беззаконня відбувається, то в Україні вже не діють жодні закони і жодна справедливість. Мабуть, подібна доля спіткає сотні інших українців, яким захочуть вкрасти майно, або які в якийсь спосіб будуть комусь неугодними, наприклад, тій же церковній католицькій ієрархії УГКЦ. Очевидно, така доля буде чекати і батьків, яким ювенальна юстиція буде забирати дітей. Якщо їх будуть захищати, то у них заберуть ще і їхні доми, і вони стануть бездомними. Пілотний проект беззаконня відстартував в Чортківському районі на нас, беззахисних сестрах.

Тут не йдеться про нас, але йдеться про принцип. Вимагаємо, щоб цей прецедент беззаконня був справедливо покараний. В іншому випадку лавину беззаконня в Україні вже ніхто не зупинить.

Настоятелька монастиря, сестра Емелія Красилович

вул. Церковна 1, с. Пробіжна, Чортківський р-н., Тернопільська обл., 48520

(На жаль, я за адресою вже не знаходжуся)

17 листопада 2012

Копії:

– Президенту України В.Ф. Януковичу

– Прем’єр-міністру України М.Я. Азарову

– В.М. Литвину

– Депутатам Верховної Ради України

– Голові СБУ України I.О. Калініну

– Начальнику СБУ Тернопільської області

– Начальнику Тернопільської обласної міліції

– Міністру внутрішніх справ України

– Засобам масової інформації

Напишіть відгук