Ожиріння – надмірне відкладання жиру в організмі, яке створює серйозну загрозу для здоров’я. Ожиріння може бути як самостійним захворюванням, так і синдромом інших проблем зі здоров’ям, який може зникати після усунення відповідної причини. За даними ВООЗ, більше мільярда людей на планеті мають надлишкову масу тіла . Ця проблема торкається усіх верств населення незалежно від професії, віку, місця проживання і статі.
Проблема ожиріння для українців стає все більш актуальною і не потребує навіть пошуку відповідних статистичних даних, достатньо озирнутись навколо. Упродовж останніх років спостерігається зростання частоти ожиріння серед дітей і підлітків, народження дітей вагою 4 кг і більше та розвиток ожиріння на першому році життя. Ожиріння часто поєднується з різними захворюваннями, які створюють реальну загрозу для здоров’я людства, серед них: атеросклероз та ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, деформуючі хвороби суглобів і хребта, синдром апное (зупинка дихання) увісні, серцева та дихальна недостатність; деякі різновиди злоякісних новоутворень молочних залоз, матки, передміхурової залози; порушення репродуктивної функції; жовчокам’яна хвороба, порушення роботи підшлункової залози, хронічна венозна недостатність ніг, передчасне старіння.
У розвитку первинного, так званого аліментарно-конституційного ожиріння певне значення мають спадкові (конституційні ) особливості людини. Однак і при «сімейній повноті» здебільшого вирішальна роль належить традиціям надмірного харчування (переїдання). Основну роль при цьому відіграють не абсолютна кількість і калорійність спожитої їжі, а ступінь перевищення потреб організму людини, залежного від енергетичних витрат пов’язаних із характером роботи, руховою активністю (гіподинамія), а також від умов всмоктування у шлунково-кишковому тракті та інших чинників. Отже, в основі ожиріння лежить порушення обміну речовин, коли процеси утворення жиру з харчових продуктів мають перевагу над процесами його розпаду.
Причини та фактори у розвитку вторинного (симптоматичного) ожиріння можуть бути різні: ураження головного мозку, захворювання ендокринних залоз. Основною ознакою ожиріння є накопичення жирової тканини в організмі у чоловіків понад 10-15%, а у жінок – 20-25% від маси тіла.
У пацієнтів з ожирінням необхідно оцінювати такі показники, як індекс маси тіла (ІМТ) та окружність талії (ОТ). ІМТ вираховують за формулою: фактична маса тіла поділена на ріст у метрах квадратних. Ідеальна маса вважається тоді, коли ці цифри знаходяться між 18,5-24,9. Показники 25-29,99 свідчать про надлишкову масу, а понад 30 – ожиріння. Ожиріння оцінюють за окружністю талії: у чоловіків більше 102 см; у жінок – понад 88 см.
Важливим є також співвідношення ОТ до окружності стегон (ОС). Якщо ОТ/ОС у чоловіків перевищує 0,95, а у жінок – 0,85, вже можна говорити про абдомінтальне (вісцеральне) ожиріння, яке є прогностично несприятливим чинником у збільшенні ризику розвитку серцево-судинних захворювань або їх ускладнень, порушення ліпідного обміну із збільшенням холестерину, тригліцеридів. Клітинні прояви захворювання залежать від ступеня ожиріння. Розрізняють три ступені: I ступінь –коли УМ складає 30-34,99; II ступінь – 35-39,99; III ступінь – понад 40.
Ознаки ожиріння багаточисленні та різноманітні і залежать від ступеня його вираженості і тривалості, важкості функціональних порушень і супутніх захворювань. При менш вираженому ожирінні хворі, як правило, скарг не пред’являють, а при більш вираженому (II-III ст.) можуть турбувати слабість, підвищена втомлюваність, зниження працездатності, байдужість до оточуючих, сонливість (сидячи засинають), часто спостерігається задишка, серцебиття, болі в суглобах, хребті, набряки ніг, закрепи, нудота, гіркота в роті. У жінок можуть спостерігатися порушення менструальної функції, неплідність, а у чоловіків – зниження потенції, рідше –зменшення росту волосся на обличчі і тілі.
Ожиріння перетворюється з особистої проблеми у соціальну: значні матеріальні затрати сімейного бюджету на амбулаторне та стаціонарне лікування, оплату листків непрацездатності та інвалідності.
Матеріал підготувала лікар-ендокринолог Поліклініки Медікус, канд. мед. наук, доцент М.М. Франчук